Чигирин знаходиться на правому березі річки Тясмин, маючи вигідне географічне положення. Найдавніші згадки про місто належать до першої половини ХVІ ст. Про нього говориться як про один з козацьких зимівників, який мав невелику фортецю. Але археологічні дослідження свідчать, що ця територія була здавна заселена. Тут виявлено курганні могильники ямної культури та скіфського часу, поселення та могильник епохи бронзи, багатошарове поселення, поселення ранньозалізного віку і черняхівської культури та інші пам’ятки.

Коли ж Чигирин став козацьким осередком, то чигиринці разом з черкаськими і канівськими козаками заводили хутори-зимівники по Сулі, Ворсклі та інших річках Середнього Подніпров’я.

У ХVІ — першій половині ХVІІ ст. — за часів Литви та Польщі — власниками Чигирина були магнати Дашкевичі, Вишневецькі, Конецпольські. У 1592 році Чигирин отримав Магдебурзьке право, перебуваючи у володінні черкаського старости Дмитра Вишневецького. За цим правом жителів міста формально не залежали від старости, вони мали свій суд і раду, двічі на рік влаштовували ярмарки, щотижня — торги. Опис Чигирина нам дають відомості з «люстрації» 1622 р. Саме тоді Чигирин — полкове місто, у якому діє козацьке самоврядування.

Зростання Чигирина і перетворення його на одну з наймогутніших фортець ХVІІ ст. пов’язано з ім’ям Богдана Хмельницького, який став у 1638 році чигиринським сотником, а згодом — з 1648 р. — гетьманом війська Запорізького. Чигирину Б. Хмельницький надавав особливого значення. З початком визвольної війни 1648—1654 років він стає резиденцією гетьмана і столицею України.

За часів Богдана Хмельницького у Чигирині мешкало понад 50 тисяч міщан і козаків. Місто було одним із найбільших в тогочасній Україні і  складалося із Верхнього замку, який був головною оборонною цитаделлю, та Нижнього міста — укріпленого передмістя.

В Чигирині зосереджувалася державна адміністрація, знаходилися резиденція гетьмана, гетьманський уряд, генеральна військова канцелярія, архів, скарбниця, монетний двір Української козацької держави. Тут проводили великі козацькі з’їзди, зібрання, ради, приймали іноземних послів, розробляли і впроваджували в життя універсали, на яких був напис: «Даний з міста стольного Чигирина».

Мандрівник Павло Алеппський 1956 року зазначає, що Чигиринська «міська фортеця не має собі рівної по всій країні козаків по своїй височині, величині гори, на якій вона побудована, по своїй обширності та силі боліт і води, що її оточують. З цієї причини вона дуже могутня… Однак зараз зруйнована».

Невдовзі опис фортеці і свої яскраві враження залишає і турецький мандрівник Євлія Челебі: «Зараз це міцна фортеця, що має три ряди стін. Розташована на землях польських, вона знаходиться під владою гетьма на Дорошенка і має сорок тисяч озброєного війська. Цитадель її стоїть на стрімкій скелі. Навкруги фортеці три ряди непрохідних ровів. Фортеця розташована на великому острові, направо і наліво від нього перекинуті наплавні дерев’яні мости. В цитаделі стоять будинки солдат козаків…там же арсенал, чудові гармати, монастир із дзвіницею, схожою на башту». У нижньому місті Челебі нараховує десять тисяч будинків з верхніми поверхами, а також двадцять сім дзвіниць.

Смерть Богдана Хмельницького стала початком занепаду Чигирина, хоча він і зберіг статус гетьманської столиці, суспільно-політичного й військового центру. За його підкорення змагаються Московщина, Польща, Туреччина.

У 1665 році на козацькій раді в Чигирині гетьманом Правобережної України обирається Петро Дорошенко, родом з козаків Чигиринського полку. Він веде вперту боротьбу за воз’єднання Лівобережної і Правобережної України.

Остаточно Чигирин втрачає роль гетьманської столиці 1676 року, коли гетьмана Петра Дорошенка було скинуто військами лівобережного гетьмана Самойловича і російського боярина Ромодановського. Роз’єднанні українські землі, часті чвари власних гетьманів, боротьба за Україну Польщі, Росії та Туреччини знекровлювали український народ та його столицю. І хоча в 1677 році Чигиринська фортеця була відбудована на зразок найновіших оборонних споруд Європи за проектом військового інженера Патріка Гордона, уже в 1678 році вона була знищена в результаті руйнівних турецьких походів на Україну.

Трагічні події, що відбувалися в Чигирині, знайшли свій відгук в багатьох писемних джерелах того часу. Зокрема літописець Самійло Величко писав у 1678 році: «Гадаю, що серця багатьох синів православної церкви плакали таємно на ту чигиринську загибель і нарікали на своїх незичливих і недбалих принипалів, що нещиро бажали Чигирину цілості і зовсім не чинили належної допомоги. Бо коли б вона була, не тріумфував би турчин над Чигирином і взагалі мусив би, як і минулого літа, з ганьбою тікати від Чигирина додому…»

Після турецьких походів Чигирин втрачає також своє попереднє значення військового та політичного центру України. Гетьманська резиденція переводиться на лівий берег Дніпра.

Згідно так званого «Вічного миру» 1686 року, Чигирин мав «залишитися пустим до подальшої ухвали». Але втікачі кріпаки, як і раніше, за селяли спустошений край. Наприкінці ХVІІ — на початку ХVІІІ ст. Чигирин стає сотенним містечком.

Історія Чигирина ХVІІІ ст. — це історія постійної боротьби населення проти національного, релігійного, соціального гноблення з боку польської шляхти: у 1736 році гайдамаки заволоділи містом; у 1750 році в районі Чигирина діяли загони Івана Вовка та Грицька Похила; у 1768 році в місті та його околицях діяв загін Семена Неживого.

На рубежі 50—60-х років ХVІІІ ст. були спроби відродити Чигиринську фортецю, в місті спорудили новий замок та нові укріплення в низовій частині.

Після 1793 року Чигирин увійшов до складу Росії, з 1797 року місто стає повітовим центром, що сприяло розвитку міста та зростанню його населення. 1806 року споруджена повітова управа, 1826 роком датується будівництво регулярних кварталів міста. 1830 року в місті побудували лікарню і пошту, в парафіяльній школі три вчителя навчали грамоті 24 хлопчиків. В місті працювало 15 крамниць, трактир, 16 «питейних» закладів.

В 1843 і 1845 роках в Чигирині побував Тарас Шевченко. Тут він зробив кілька малюнків: «Дари в Чигирині», «Чигирин з Суботівського шляху», «Чигиринський дівочий монастир». Чигирину поет присвятив багато рядків своєї поезії — «Розрита могила», «Чигирине, Чигирине», «Холодний Яр», «За що ми любимо Богдана».

Після реформи 1861 року селяни Чигиринщини неодноразово виступали проти грабіжницького характеру реформи, особливо великі заворушення відносяться до 1875—1876 років.

Розвиток капіталізму в Росії спричиняв зміни і в житті Чигирина. Зростає населення міста, будуються підприємства та майстерні, хоча переважна більшість населення займається сільським господарством. В 1912 році в місті працювало лише шість чинбарень, три парові млини, три канатні підприємства, завод мінеральних вод, цегельня, олійниця та кар’єр.

У кінці ХІХ ст. Замкова Гора, що височіє в центрі Чигирина, входить до реєстру пам’яток, опублікованого в книзі В.Б. Антоновича «Археологическая карта Киевской губернии» як залишки городища. Тут же дається опис знахідок на Кам’яній Горі та поблизу її підніжжя: кам’яна баба, хрести, бронзові наконечники стріл, поодинокі монети та скарби з польських, шведських, російських, ризьких, пруських та інших монет, переважно ХVІІ ст. На початку ХХ століття залишки фортеці на Замковій Горі досліджувалися В.В. Хвойкою.

У 1953 році Г.Н. Логвин виявив на горі залишки потужної оборонної стіни ХVІ—ХVІІ ст., що була викладена з місцевого каменю пісковику.

У 1972—73 роках розвідки й розкопки в Чигирині здійснила експедиція у складі київських археологів Р.О. Юри та П.А. Горішнього. На схилах Богданової Гори в шурфах і траншеях дослідникам часто траплялись кахлі, уламки жолобкової цегли, фрагменти керамічного посуду ХVІІ ст., покритого зеленою та жовтою поливою. У нижньому місті були виявлені залишки згорілого житла.

З 1989 року археологічні дослідження в Чигирині відновилися. Метою досліджень було виявлення, археологічне вивчення архітектурно-археологічних залишків оборонних, житлових та інших споруд часів Визвольної війни, їх реставрація і реконструкція.

Головним об’єктом розкопок залишалася Богданова Гора. Протягом 1989—1992 років були продовжені дослідження Чигиринської фортеці, зокрема бастіону гетьмана Петра Дорошенка. Він був споруджений гетьманом П. Дорошенком і його каземати при потребі правили за в’язницю, звідки його інша назва — «тюрма Дорошенка». Тут, на горі, було відкрито три приміщення. Одне з них, трикутної форми, очевидно, було місцем ув’язнення. Стіни споруди потужні, викладені з кам’яних брил на вапняковому розчині. З цього приміщення вів вхід до іншого, площею 200 кв. м.,
стелю якого було вимуровано у вигляді склепіння. Можливо, тут зберігалися боєприпаси. Знайдено понад 100 ядер від гаківниць та гармат різного калібру, свинцеві кулі, деталі замка від крем’яної рушниці, бойова сокира, залізний наконечник стріли, а також побутові речі: бруски для точіння ножів, ножі, підкови від козацьких чобіт, люльки, скляні вироби, залізна однозуба похідна виделка, зв’язка залізних ключів, цвяхи тощо.

З цього приміщення можна було потрапити до іншого підземелля, звідки Т.Г. Шевченко. Чигирин з Суботівського шляху. 1845 р. східці вели прямо на подвір’я фортеці. В ньому знайдено кахлі від печей та уламки посуду ХVІІ ст. У верхній частині стіни центрального приміщення розкриті залишки гарматних амбразур.

У 1994 році дослідження башти Дорошенка продовжувалося. Пошуки оборонної кам’яної стіни не увінчалися успіхом. Натомість на певній глибині були розчищені згорілі та зотлілі дерев’яні конструкції від зрубів оборонних стін.

Конструкції добре збереглися. На думку дослідника П.А. Горішнього, це були залишки однієї з дерев’яних веж старої фортеці, про знищення залишків якої під час будівництва нової писав Патрік Гордон.

На схилах Богданової Гори було виявлено також залишки оборонних ровів і валів, зафіксовано частину мурованої з каменю оборонної стіни, залишки земляних споруд та фундаментів невеликої церкви. На плані Патріка Гордона вона зазначена як Петро-Павлівська церква. За його свідченням, тут був похований Київський митрополит Йосип Нелюбович Тукальський, що був «переслідуваний і польським урядом за непохитність в православ’ї, і росіянами за любов до хороброго і заповзятого Дорошенка» та інші шановані особи.

Згадана церква була мурованою, майже квадратною за планом із трикутними фронтонами, високою щипцевою покрівлею, мала два входи. Із археологічного матеріалу траплялася кераміка, майже цілий горщик світло-сірого кольору, розписаний коричнево-червоною глиною. Знайдені кістки людського скелета та домашніх тварин. Розкопки церкви було продовжено у 2004 році. Сьогодні за програмою «Золота підкова Черкащини» церква Петра і Павла відбудована у підніжжя Замкової Гори, а над автентичними її залишками буде споруджено захисний павільйон.

У 1993—1994 роках в нижньому місті досліджувалися залишки цвинтаря ХVІ—ХVІІ ст. Всього відкрито 260 поховань. Як визначила київський антрополог Т.О. Рудич, що досліджувала останки похованих, серед них — велика кількість травмованих людей. На багатьох скелетах видно сліди від ударів шаблею, деякі черепи пробито свинцевими кулями, одна з куль виявлена в щелепі похованого. В деяких людських кістках виявлені осколки ядер, що застрягли. На цвинтарі було багато дитячих поховань. Не виключено, що більшість похованих були вирізані під час набігів татар і турків, які майже повністю знищували тоді місцеве населення.

Як свідчить Т.О. Рудич, чоловіче населення відзначалося високим зростом, міцною будовою тіла з гарно розвинутим рельєфом м’язів, що говорить про сильні фізичні навантаження. В ногах одного з небіжчиків було виявлено цілий горщик ХVІІ ст. При одному з жіночих поховань знайдені підківки від чобіт, залишки шкіри від взуття, срібна каблучка та три заколки для зачіски. Серед речей, що супроводжували похованих, археологи відкопали свинцеві кулі, наконечники стріл, намисто, залишки керамічного світильника та інші предмети ХVІІ ст.

Унікальними знахідками є залишки тканин і фрагменти одягу. Це передня частина жіночої блузи, прикрашеної мереживом, а також головний убір із парчевої тканини. Цікаві бронзові застібки для одягу. Деякі поховання супроводжувалися монетами.

Під час розкопок, окрім поховань була виявлена велика кількість фрагментів кераміки ХVІІ ст. Скупчення великої кількості керамічного матеріалу на порівняно обмеженій площі розкопу свідчить про раптове припинення людської діяльності, в даному разі — в результаті військового нападу, що підтверджується такими знахідками, як гарматні ядра та кулі. Останки небіжчиків, після часткового дослідження цвинтаря, були перепоховані під Богдановою Горою. Над їх могилою у 1995 році побудовано Каплицю Святої Покрови. Вона розташована неподалік від місця, де стояла церква в ім’я Преображення Господня, а тепер знаходиться музей Богдана Хмельницького.

В 2005—2006 роках за програмою «Золота підкова Черкащини» археологічні розкопки в Чигирині відновилися. Вони проводилися в парку Б. Хмельницького і мали на меті пошуки залишків резиденції та військової канцелярії Богдана Хмельницького. Знайдено кілька житлових споруд з кам’яними фундаментами та численний археологічний матеріал: фрагменти гончарного посуду, пічних коробчастих кахлів, вироби з гутного скла, залізні предмети, монети ХVІІ ст. та ін. Головним результатом розкопок було виявлення великої споруди ХVІІ ст. з глибоким кам’яним фундаментом (№ 2), яка співпадає з локалізацією гетьманської резиденції за архівними і історико-архітектурними джерелами.Тут були знайдені фрагменти кахлі, серед зображень якої є літери «W», Х» та «І». Вони можуть мати відношення або до Б. Хмельницького (перша «W» нагадує геральдичний символ на гербі гетьмана, друга «Х» могла означати «Хмельницький») або до І. Виговського, який стояв на чолі військової канцелярії («І» — Іван, «W» — Виговський).

Остаточні висновки про ототожнення цієї споруди з гетьманською резиденцією чи військовою канцелярією можна буде зробити після її повного дослідження.

В Чигирині за програмою «Золота підкова Черкащини» відтворено бастіон П. Дорошенка та почалася історико-архітектурна відбудова резиденції Б. Хмельницького. Її проект розроблений Київським науково-дослідним інститутом історії та теорії архітектури і містобудування на основі чисельних історичних джерел і представляє собою історико-архітектурний комплекс із таких будівель: будинку гетьмана, будинку родини, вартівні, людської, полкової скарбниці, лямуса, шпіхлера, полкової канцелярії, куріня гетьманської варти, огорожі та ін. Планується відтворити також посольську вулицю у підніжжя Замкової гори, яку будуть складати чотири посольські будинки: польський, російський, турецький, швецький. Вони будуть складати своєрідний готельний комплекс, в кожному з будинків буде відображено національні традиції середини ХVII століття.

Сьогодні  поряд з музеєм Б. Хмельницького продовжуються роботи по відтворенню комплексу будівель резиденції творця Української козацької держави. На сьогодні завершено реалізацію першої черги проекту, триває робота зі створення постійних експозицій будинку гетьмана та військової канцелярії.

Джерело: Т.М. Нераденко. Золота підкова Черкащини. Туристсько-краєзнавча подорож Черкащиною для учнівської молоді України. - Черкаси: "Брама-Україна". - 2006. - 106 с.