| Опис: |
За три кілометри від Золотоноші й за тридцять від сивих хвиль Дніпра, на невеличкій, обрамленій річкою і лісом гірці, розташований Красногірський жіночий монастир. Давно-давно, ще до заснування святої обителі, тут росли дикі персики, які щовесни під час цвітіння заливали всю гірку яскраво-рожевим кольором. Звідси й з’явилась назва обителі.
Перекази свідчать, що початок “пустиножительства“ на Красній гірці поклав сорокап’ятирічний виходець з Константинополя . У сиву давнину (1620 р.) цей острів належав благочестивому козакові Шебету-Слюжці, котрий жив за річкою на хуторі біля села Антипівки. Місцеві жителі тоді побудували першу невеличку церкву.
До 1791 року упродовж 170 років Красногірський монастир був чоловічим, але він занепав. З 1791 року сюди перевезли з Києва Іоанно – Богословський дівочий. І ось уже понад 200 років Красногірський монастир є жіночим діючим.
Побудована церква в стилі українського бароко за проектом архітектора Григоровича-Барського. Граціозну красу монастиря неможливо описати.
Якщо дивитися на блакитні стіни храму здалеку, здається, що він не стоїть на землі, а витає в повітрі. Доповнюють таке відчуття розташовані на самих верхівках куполів витончені золоті хрести, які гордо тягнуться в небесне безсмертя.
І ось взимку, у січні місяці 2008 року, мені вдалося сфотографувати цю неповторну красу в поєднанні історичної п’ятки і живої природи.
Має Красногірський монастир велику славу та цілющу силу, адже у цьому святому місці навіть упевнені в собі атеїсти стають віруючими. |
Головна
