В одному із мальовничих куточків Черкащини є дивовижне місто Умань, де розташувався  літній табір «Надія», в якому діти шкіл-інтернатів області з 1 до 14 червня вчилися жити в нових умовах.

Природа цього місця унікальна і заповідна:  озерце з граціозними лебедями, сосновий ліс із підліском, де мешкають кращі представники української флори та фауни. Для екологічної освіти – це справжнє багатство, особливо якщо його поєднати з елементами соціалізації дітей інтернатних установ та набуттям професійних навичок.

Дозвольте, скаже хтось, але ж така «гвардія» здатна виловити всю живність і потолочити увесь заповідник! Однак нічого подібного не сталося. У «Надії» суворо дотримувалися правила невтручання, що робило навантаження на природу мінімальним. А щоб розвинути потенціал цього прекрасного місця на базі табору було створено осередок захисників природи. Педагоги-тренери розробили програму коротких навчальних курсів, які збагатили попередньо набуті «живі» знання дітей, і додатково, разом з дітьми, отримали ковток сонячного літа.

Дитячий табір «Надія» працював у дні літніх канікул на базі загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів ім. Ю.О.Гагаріна Уманської міської ради. 65 дітей із шкіл-інтернатів Черкаської області приїхали на 14- денну зміну до гостинної Уманщини. Перебування в таборі здешевлювалося «спартанськими» (за американськими вимірами) умовами поживання. Однак його вартість є чималою: понад 10 тисяч доларів за зміну. Всі  діти, що прибули на відпочинок, отримали підтримку Міжнародного благодійного фонду «Надійся тепер», який узяв на себе всі витрати.

Табір став полігоном відкриття талантів і дарувань, треба було тільки підказати дитині, де вона може їх реалізувати. Для цього всі діти записалися на різноманітні курси, склавши індивідуальні плани. Частина курсів «Надії» давала інформаційну підготовку (знання про природу і охорону навколишнього середовища, базові економічні, технічні, медичні знання), інша – виробляла практичні уміння для роботи і відпочинку (спортивний туризм, рибальство, незвичні для дітей екскурсії милування природою тощо), третя – сприяла творчому самовираженню (кераміка, малювання, журналістика).

Вся ця діяльність надає дітям знання для майбутньої кар'єри і формування життєвих навичок. Можливо, коли-небудь вони стануть відомими біологами-дослідниками, чи полюватимуть на лобстерів, рибалячи на Гольфстрімі, кататимуться хвилями на серф-борді, а, можливо, робитимуть керамічні сувеніри, малюватимуть пейзажі чи напишуть чудові рядки. 

І це не просто пусті мрії, адже завтра починається вже сьогодні. Знаєте, як радіє дитина, коли приїжджає додому переможцем турніру з шахів (а до табору грати не умів), медалістом із змагань у стрибках, чи прикрашена намистом із цукерок за кращу вигадану казку в грі «Солодке дерево», або з атрибутами водяного, як переможець запливу в день «Нептуна» тощо.       

На жаль, в більшості наших шкіл-інтернатів сьогодні немає подібних таборів, різноманітних оглядів-конкурсів, клубів за інтересами і т. ін. Однак саме в таборі дитина може спробувати себе у різних амплуа: командир загону, відповідальний за чергування, капітан спортивної команди з тенісу тощо. Це тенденції до пробудження в дитині організаторських талантів і здібностей.

Саме в таборі вихованці інтернатних установ розвивають уміння знаходитися серед людей і бути самими собою. Якщо в школі важливі інформаційні відносини (цінність мають знання, ерудиція, точність виконання завдань), то в таборі на перший план виходить здатність будувати соціальні відносини (комунікабельність, практичність, мобільність, самоповага і т.ін.). Ці навички в «Надії» відпрацьовувалися під час ігор, дискусій, спільних справ  та  просто життя. До речі, при цьому шліфувалися найважливіші для комунікації невербальні елементи поведінки, які не можна вивчити і штучно розіграти, – вони  йшли «від серця», з підсвідомості, з реального досвіду переживань.

Крім того, в таборі діти знайшли нових союзників у особі дорослих. Відбулася конструктивна співпраця (а не протистояння) різних ієрархічних рівнів колективу. Саме тут дорослі наставники, вожаті, викладачі стали для  дітей товаришами. Адже спілкування з дорослими різного статусу і роду занять було необхідним для нормальної соціалізації дитини, для становлення гендерної поведінки. У житті вихованців інтернатів  цієї різноманітності вочевидь не достатньо. Хто складає коло спілкування сучасних дітей-сиріт та дітей з особливими потребами? Вчителі та вихователі. А в таборі діти не просто спілкувалися, а проживали якийсь період свого життя поряд із багатьма дорослими, що представляють в цілому позитивний приклад для наслідування. Особливо важливий цей контакт для дітей з соціально-психологічними проблемами, після перенесеної травми,  стресу.

Дитинство – це тренування на майбутнє, знаходження шляхів реалізації своєї особистості. Майбутнє мусить бути випробуване в дитинстві. Ідеї, які діти неусвідомлено можуть підказати своєю поведінкою, безпосередністю, запитаннями і проблемами, – можуть стати способом життя, змусити людство змінитися, стати добрішим.       

Чи це не прогрес, не рушійна сила? А витоки її саме в дітях – майбутніх дорослих. Так давайте допоможемо нашим дітям, навіть за такий короткий період часу, як табірна зміна.