Україна. м.Черкаси. вул.Бидгощська 38/1, тел (факс) 64-21-78, e-mail: oipopp@ukr.net

Історичні та архітектурні пам'ятки

Категорія: 

Спасо – Преображенський храм

 

У 1592 році  у Магдебурзькому праві згадується про побудову першої великої  дерев’яної церкви , яка одержала при посвяті « Спаська».Стояла вона в центрі села, біля базару, відтоді це місце для всіх  наступних храмів стало традиційним, бо всі нові церкви будувалися саме в цьому місці.  Є досить цікаві записи про дружбу настоятеля цього храму А. Базаринського з гетьманом Б. Хмельницьким, у якого настоятель в 1648 – му році орендував млина. Існували в той час ще два храми : Миколаївська церква, котра стояла на схід від Спаської, (нині перехрестя вул. Шевченка та вул. Рибальської), та Успенська або Пречистська, яка стояла на подвір'ї колишньої перевалки. Але Спаський храм завжди був на чільному місці. Так у січні 1654-го року, за Переяславською угодою боярин Тимофій Спасителів, представник російського уряду, прийняв від жителів   присягу на вірність Росії саме біля цієї старої дерев'яної церкви! Проіснував той храм до 1677 - 1679-тих років і був спалений разом із Мошнами під час чергового великого нападу турецько-татарських орд.

В 1721-му році в Мошнах була збудована нова церква на тому ж місці, також дерев'яна, яка одержала при посвяті назву «Преображеніє Господнє», та народ уперто називав її Спаською (за іншими джерелами збудований храм був ще в 1708-му році). То була відбудова містечка після занепаду та пустки, коли на мошнівські терени знову повернулося життя. В 1737-му році вона була закрита, бо її настоятель Федір Кленицький відмовився служити по-уніатському обряду, але в 1739-му році довелося і їй переходити на уніатське богослужіння. Ті дві церкви, що були в Мошнах, уже давно служили по-новому, а майно настоятеля Спаського храму уніати спалили та погрожували вбивством йому самому....Прихожан у тій церкві майже не було, тоді уніати заганяли туди жителів силою. У відповідь на таке свавілля жителі містечка зібралися в гайдамацькі загони та 1768-го року вигнали губернатора Мошен Підгорецького. Пронеслося тоді Україною повстання під назвою «коліївщина», а Спаський храм знову перейшов на православне богослужіння.

...Багато років по тому, у 1819-му році Мошни перейшли у власність Єлизавети Ксаверіївни Браницької, як посаг на весілля. Чоловіком її був граф Михайло Семенович Воронцов, досить багатий та прогресивний чоловік. Дерев'яний храм тоді простояв більше ста років, не радував око, бо його дерев'яна конструкція місцями вже почала підгнивати та руйнуватись... Саме тоді й було прийняте графом рішення про побудову нового храму із цегли. Він збудований у досить незвичайному стилі, ближче до готичного. Його було добре видно з палацу Золотопарку в Мошногорах - перлини паркового мистецтва.

Будівництво храму розпочалося 1830-го року. Існують досить цікаві записи, як велося будівництво в ті часи. Першим ділом був не проект споруди, а матеріал яким буде скріплена цегла. Тому тоді були підготовлені три великі ями, на спід яких кинули по дохлій коняці, засипали вапном та залили водою, а все це засипали землею. У будівельників існував свій ритуал: загашене вапно повинне лежати в ямі не менше семи років. Готовим вважався матеріал тоді, коли коняка, розкладалася в результаті хімічної реакціі. За цей час архітектор Георгій Іванович Торічеллі виконав проектні роботи. До речі, оті ями з вапном були поруч із будівництвом, зліва від нинішнього входу на територію храму. Коли будували новий універмаг, то натрапили на одну з них. Збудований там пожежний резервуар для води стоїть якраз на місці одної з них. Негашене вапно завозили туди кіньми грабарі, а вози їхні мали спеціальну конструкцію. У власності Воронцових був цегельний завод, який стояв на межі між Мліївом та Городищем, тому цеглу для будівництва храму робили саме там. Дуже цікава розповідь про спосіб доставки тієї цегли на будівництво. В окремі дні виходили всі кріпаки мошногородищенського маєтку у зазначені місця та по ланцюгу передавали цеглу на будівництво аж у Мошни! То був живий конвеєр, який і забезпечив будівництво цеглою. Вся будівля змурована із паленої цегли розміром (260x140x70 мм.) жовтого кольору.

У процесі будівництва в розчин, яким скріплювалася цегла, додавали білки з курячих яєць, що надавало розчину особливої міцності. Тепер, стоячи біля такої високої споруди можна лише уявити, скільки ж для цього витратили отих курячих яєць? Такою «валютою» розраховувалися люди за різні податки наперед, приймалася вона за різні розрахунки, причому робилося це планово, за потребою на будівництві. Але приймали лише одні білки, без шкарлупи та без жовтків...Фундамент храму (44 х 20 м.) має форму непропорційного хреста, який лежить своєю вершиною на схід. Він був закладений ззаду дерев'яної церкви, що діяла, тому споруда нового храму дещо відійшла від традиційного місця на схід. Для фундаменту споруди були спеціально виготовлені блоки із цегли (360x140x180 мм.). Довге приміщення храму має шість напівкруглих ніш із вікнами, які виступають назовні та мають зверху урізані бані, припасовані до основного приміщення споруди. Вхід до храму традиційний: із західної сторони - це великі в чотири метри заввишки двопільні двері. Вони ведуть у переднє приміщення, над яким збудована у висоту майже сорокаметрова квадратна дзвіниця. Обабіч у цьому приміщенні є двоє дверей, дещо менших за розміром від вхідних, які ведуть у перші дві ніші з великими вікнами. Ліворуч вхід до гвинтових східців на дзвіницю, яких налічується аж 153, а праворуч - вхід до приміщення для господарських потреб. Далі, прямо перед Вами будуть ще одні двері -копія тих дверей, що знаходяться зовні й ведуть вони вже в основне приміщення храму.

Це довге приміщення має ще чотири малі ніші по обидва боки. У них за два метри від підлоги збудовані вікна в чотири метри висотою. Далі буде ще дві великі ніші, ота уявна перекладина хреста. Обабіч, у самих нішах є двоє дверей, які виводять назовні. Потім прямо перед Вами буде ще одна ніша - вершина отого уявного хреста. Стеля храму виконана в класичному готичному стилі й має досить оригінальний розпис.Будівництво храму було закінчене повністю в 1839-му році, а освячене в 1840-му році як Спасо-Преображенську церкву. Перерив від закінчення будівництва та його освяченням був дещо вимушеним, бо треба було розібрати стару дерев'яну церкву.

Розповіді про Спаський храм записані зі спогадів Федора Федоровича Ткаченка, колишнього її паламаря. Як стверджував нині покійний старожил села, була в церкві книжечка, церковне видання в якому були записані всі відомості про храм, історія його побудови та інше. Звісна річ, що переповісти зміст книжечки слово в слово чоловік не зміг, залишилися лише найяскравіші спогади від прочитаного. Звідси відомості про те, що новий храм стоїть не на місті тих, що були до нього, про те, що побудова воріт до нього сталася дещо пізніше, уже після того як розібрали старий храм та інші відомості. Здається відомості незначні, але в офіційних архівах вони не відображені. Та й архівних матеріалів про Спаську церку, на жаль, залишилося не так уже й багато...

Проведені нами деякі дослідження, навіть поверхневі, дають привід для роздумів та частково підтверджують правдивість тих розповідей. Коли розпочався ремонт храму, і були очищені його стіни від старого вапна, то стало добре видно цеглу. Вона без гострих кутів та ніби відшліфована, це й вказує на те, що передача з рук у руки й залишила її саме такою...Заміривши розміри цегли на храмі та на воротях, ми теж були вражені, бо розміри тієї цегли зовсім різні (розміри цегли на воротях 270x140x70 мм.). Отже, ті споруди були побудовані не одночасно, і виходить, що розповіді старожилів усе - таки мають якесь підтвердження.

Іншим, цікавим фактом про те, що храм при побудові відійшов дещо на схід, є відсутність захоронень на його східній стороні, де за традицією ховали померлих настоятелів. Згідно архівних відомостей, дерев'яні храми існували тут ще з 1600-тих років. Отже, такі захоронення в цьому місці, без сумніву, були, але храм при побудові зайняв їхнє місце. Про долю тих захоронень відомостей немає, а біля Спаської церкви з 1892-го року є лише один кам'яний хрест... Та як би там не було, а за наказом та на кошти графа Михайла Семеновича Воронцова була збудована та освячена Київським митрополитом Філаретом 6 серпня в 1840-му році ця споруда. З тієї пори на канівській дорозі в Мошнах постав новий храм висотою майже 40 метрів, що не схожий ні на жоден із діючих на Україні. Ажурно переплітаються готичний стиль із барокко, є елементи від мечеті та суто слов'янські бані! Тих бань, великих та маленьких, на споруді аж 24, а гвинтові сходи до дзвіниці нараховують, як згадувалося, аж 153 сходинки... Вражає розпис високої стелі всередині храму, його внутрішня освітленість та прекрасна акустика. Архітектору Торічеллі вдалося поєднати в одній споруді всі досягнення світового будівництва культових споруд. Реставраційні роботи, проведені всередині храму, зберегли його первинну красу. Просторе приміщення має чотири напівкруглих ніші, над входом до нього є своєрідний балкон. Туди ведуть дерев'яні сходи, там під час пасхальних служб, коли в храмі багато людей, співає великий церковний хор. Посередині стелі над приміщенням вмонтовано гак, на якому висить блок із ланцюгом та противагою. На ньому тримається церковна люстра, а противага потрібна для її опускання. Це унікальний витвір майстрів початку вісімнадцятого століття. Люстра металева, кована, досить масивна з місцями для встановлення свічок. Нині свічок, при виконанні обрядів, на ній горить небагато, там є електролампочки, але краса люстри від цього нічим не змінилася.

Храм цей одно престольний, знаходиться престол перед іконостасом. Стоїть він за серединою залу. У кінець залу поставлений іконостас, своєрідна Біблія для неписьменних. Там на іконах зображено життя та діяння Ісуса. Досить багате зібрання ікон, левову частину того зібрання посідають ікони з іконописної майстерні Мошногірського Вознесенського монастиря. За час існування храму сюди потрапили й інші ікони з розібраних та знищених церков. Кожна з них має свою непросту історію, тому нецінних ікон тут немає. З історичних джерел випливають відомості про те, що була в цьому храмі велика ікона, подарована його творцем графом М. С. Воронцовим. Називалася вона «Воскресіння». На тому полотні було зображене воскресіння Ісуса, де Ангели відвалили камінь біля входу в печеру, у якій був похований Ісус, та перелякану охорону римських вояків на передньому плані. Написав цю картину на замовлення місцевий художник Любченко, картинами якого був оздоблений палац Воронцова в Мошногір'ї. Та в цього полотна була своя непроста історія. Одержало воно на виставці в м. Парижі першу премію та золоту медаль. На жаль, до нинішнього часу воно не збереглося, як і багато інших. Виною в цьому був час та людський фактор...

Цікава історія іншої ікони, яка вже в наші часи зникла із храму. її восени 2006-го року викрали зловмисники. То була копія чудотворної ікони Сухо-Калигірської Божої Матері «Милующої». Оригінал тієї ікони до 1961-го року був у Іоано-Богословській церкві с.Суха Калигірка Катеринопільського району Черкаської області. Звідти він загадково зник, а тепер зникла і його копія. Мабуть, невідомо отим зловмисникам, що вкрадена ікона. Навіть чудотворна, добра нікому не приносить... Та повернемось до храму. За іконостасом вхід у Вівтар - робоче приміщення священика під час служби. Розміщене воно в східній напівкруглій ніші. Тут також багато ікон та різна атрибутика, яка необхідна для роботи настоятеля. На чотирьохметровій висоті в цьому місці знаходяться великі вікна, засклені різнокольоровим склом. Обабіч іконостасу є двоє дверей, які знаходяться в найбільших напівкруглих нішах та ведуть надвір. Про них ми вже згадували. Як видно, зодчий набагато вперед, ще в 1840-му році, передбачив нинішні правила протипожежної безпеки, де зазначено, що всі будівлі, де є багато людей повинні бути з аварійними виходами... Над цією частиною приміщення вгорі збудована найбільша чотирикутна баня храму. Зусиллями колишнього настоятеля А. Г. Сидоренка  приміщення храму опалюється взимку, є своя газова котельня. Це діючий храм, де проводяться богослужіння та обряди. Отож батькам немовлят при обряді хрещення турбуватися нічого, бо в храмі тепло. Нерідко сюди здалеку приїздять молодята, щоби обвінчатися саме в цьому храмі, найкрасивішому в усій окрузі. На все життя в людей залишаються незабутні враження... До цього часу вважалося, що на східній стороні храму похований перший його священик Лев Дмитрович Крамаренко, що народився 1825-го року, а помер 1892-го року, проживши 67 років. 44 роки його життя, з 1848-го до 1892-го року, були віддані Богу та храму. Ці дані викарбувані на основі гранітного хреста, але при уважному осмисленні запису виникає цікаве питання: хто ж був першим настоятелем цього храму? Храм був освячений 1840-го року, а Крамаренко розпочав служити в 1848-му році, отже, випадає з історії 8 років...Без сумніву  Л. Д. Крамаренко заслужив повагу та право на поховання біля храму, але, як видно, він не був першим його настоятелем. 

2007 році пішов з життя  настоятель А.Г. Сидоренко похований теж на східній стороні храму. Як і в людській долі, у долі цієї споруди були свої злети та падіння. Двічі вона була на межі знищення, але доля виявилась прихильною до неї, тому маємо нагоду побачити її вже в 21-му столітті. Страшними сторінками історії Спасо – Преображенської церкви був період війни. Як відомо 18 серпня 1941 року фашистські війська окупували Мошни. У листопаді  в храмі спорудили концтабір для військовополонених. Відомості про той важкий період в історії села та храму донесли до нас перекази старожилів. Пізніше в повоєнні роки храм діяв, але фінансування його було дуже скрутним. Влада не була послідовною в наданні фінансової допомоги, хоча ця споруда мала статус пам’ятки архітектури. Церква ця  занесена в усі топографічні, військові та льотні карти як орієнтир.

 

 

 

 

 


 

 

Костьол Різдва Божої Матері

 

З 1592 року в архівних документах згадується про побудову в Мошнах Першого костьолу- католицької церкви. Точної дати про побудову даної споруди не залишилось, та судячи із записів це й був 1593 -1594 рр.  Саме цей час і потрібно брати за основу.  Згідно із записами був він дерев’яний, але досить великий. Стояв він на тому місці де стоїть нинішній. Незважаючи на неодноразове знищення споруд татарами, те місце для побудови нових споруд лишилося традиційним на віки. При Люблінській унії все правобережжя Дніпра стало територією Речі Посполитої, тож польська шляхта устатковувалась тут капітально та надовго. До цих пір існують різні думки, коли ж був збудований костьол із цегли, що стоїть нині? Хто та навіщо поставив у центрі Мошен отаку споруду, навколо якої існує стільки здогадок? Про це точно невідомо й досі, бо існує декілька версій, але те вже - царина істориків. Треба віддати шану старовинним зодчим, бо костьол був спроектований не тільки для служіння Богу, це була в ті неспокійні часи фортеця, неприступний бастіон. Відразу кидається в око сам вид костьолу нетрадиційної форми.

Тож звернемось до архітектури цієї унікальної споруди, основою якої є будівля 10 х 25 м. Спереду неї аж до верху збудована квадратна башта з трьома ярусами вікон, висотою 25м. Нижні вікна, що над самими вхідними дверима замуровані цеглою. Це зроблене ще в давнину, бо в них залишені вузькі бійниці. На жаль, в даний час тут багато чого змінено. Добудовані до основної інші споруди, але, спираючись на основу та по залишку споруди спробуємо віртуально відновити його первісний вигляд. На щастя, фасад будівлі не змінився, він залишився таким, як і був. Вона із цегли, у передній частині якої споруджений вхід, що має масивні металеві двері, кованої конструкції товщиною 8 міліметрів. Незважаючи на ажурність, вони могли витримати пряме влучання тодішньої гармати! Вище, на трьохметровій висоті, видно чотири бійниці та іще чотири вгорі. З них можна було вести обстріл із мушкетів усієї території перед спорудою, та ще це була своєрідна вентиляція приміщення від порохових газів. Над входом споруджена чотирикутна вежа з дахом критим залізом, вершину якої увінчував хрест. До тієї вежі якраз із її половини примикає основне приміщення із залом. На обох боках основного приміщення на чотирьохметровій висоті збудовані по чотири вікна. Замість рам там були вмуровані металеві каркаси, в які вставлене кольорове скло, причому відстань у металевій рамі між шибками не давала змоги проникнути всередину. Деякі старі залізні   вікна   залишились   дотепер,   тож   можна   наочно   бачити   їхню конструкцію. Ззаду будівлі була «глуха» стіна, без вікон та дверей. Від середини вежі до кінця будівлі над центральним залом споруджений двоскатний дах, укритий залізом. Його конструкція виготовлена із соснових балок розміром 15x25 міліметрів традиційної в будівництві форми. Порожнини, що утворилися при побудові напівкруглої стелі залу, зверху засипані сухою глиною, тому горище під дахом має звичайний вигляд, такий, як в усіх будівлях. Цікаві з'єднання тих балок, які виконані в спосіб «ластівчин хвіст:» та дуже щільно припасовані. Квадратна вежа має два яруси. Нижній був пристосований для встановлення легкої гармати, для цього всередині вмуровані товсті металеві скоби, куди прив'язувалась гармата. Чотири вікна давали змогу обстрілювати майже весь простір перед спорудою свинцевим шротом. Верхній ярус виконував своє пряме призначення: там була дзвіниця та спостережний пункт із чотирма вікнами. Майже метрові стіни споруди в усіх її конструкціях мають надзвичайну міцність, навіть для нинішньої будівельної техніки розбити їх - то велика проблема. Оздоблена будівля своєрідними «підпорами» із цегли на всіх вуглах споруди. Усередині була зала з високою стелею, розмальованою фресками. Унизу були два ряди сидінь, перед якими посередині стояв орган-музичний інструмент, а по боках дві кабінки: одна для сповіді, а в іншій зберігались релігійні атрибути ксьондзи. За вхідними дверима є невеликий коридор, що закінчується входом у залу. В обидва боки від нього є ще двоє невеликих дверей, які ведуть у дві камери, у яких знаходяться два дубові стовпи із гвинтовими сходами. Сходи ті ведуть нагору та надають доступ до бійниць.

Вхід до костьолу на схід сонця, бо так будувалися католицькі культові споруди, тоді як усі православні церкви будувати дверима на захід. На старій мініатюрі зображений костьол з огорожею із цегли, яка відділяла його від базару. Нині тієї огорожі вже давно немає. Ні записи в архівних документах, ні опитування старожилів не дають відповіді коли та при яких обставинах та огорожа зникла... Отакою в загальних рисах і була конструкція цієї споруди. Були там, звісно, і надвірні будівлі. Праворуч від входу в костьол є льох, котрий зберігся донині, та не зберігся до цього часу будинок, де мешкав ксьондзь і проживали його гості. Він був дерев'яний, стояв теж праворуч від костьолу за 15 метрів від нього. До речі, у тому будинку колись була контора «Сільгосптехніки» і розібрали його в 1969-му році, коли було збудовано нинішнє приміщення контори. Ззаду будинку ксьондзя були: стайня, сарай та інші господарські споруди, а за ними, майже до старого русла Дніпра ріс сад із досі небаченими на Україні фруктовими деревами. За самою будівлею костьолу розташувався невеликий цвинтар, де хоронили його померлих настоятелів, що служили в ньому до свого останнього дня. Захоронень із часів заснування першої споруди, що традиційно стояла на одному місці, там було немало. Натрапляли на такі могили під час спорудження теперішніх будівель майстерні й нового гаража та при прокладанні теплотрас.

Мав костьол ще землі та сінокоси, що були в північно-східній стороні від Мошен: від колишньої рибар тілі до Кам'яної Дубини, або Хутора. Про це розповідали старожили. А водозахисна дамба, що споруджена в тих місцях до цього часу називається Ксьондзевою.

Судячи з усього збудували в Мошнах залогу, фортецю, у котру збігалася дрібна шляхта, що жила тоді в містечку в часи заворушень та повстань. Такі збройні повстання були викликані саме діями польської шляхти та магнатів, котрі нещадно гнобили селян та нав'язували силоміць унію - чужу віру. Отже, ховатися було від кого, бо вибухи народного гніву були в Україні в давнину нерідко. Основні сили Речі Посполитої були в містах Умані та Корсуні, саме звідти й надходила їм підмога. Точної дати, коли був споруджений костьол, до цих пір в архівах не знайшлося, але є запис - статистична відомість № 5 від 1879-го року, у якій згадується, що костьол Різдва Божої Матері в Мошнах мав 609 прихожан, 294 чоловіки та 315 жінок. Але найбільш цікавим став запис про те, що збудований цей костьол княгинею Воронцовою на місці дерев'яного, який існував з  1754-го року. Виходить, що вік його біля 180 років. Але це не підтверджує сама будівля, бо навіщо була потрібна в ті часи фортеця? Та ще цегла, з якого він збудований, не однакова   із   цеглою,   що   пішла   на   будівництво   церкви,   яка   споруджена Воронцовими в 1840-му році. Дочка польського гетьмана Франца - Ксаверія Браницького  була  католичкою,  а  вийшла  заміж  за  православного,  тому ностальгія за вірою, мабуть, була. Отже, збудувати споруду княгиня Воронцова могла, але, навіщо було купувати цеглу десь, маючи свої досить потужні заводи? Є іще одне невирішене питання: при обстеженні старих будівель Мошен   було занотовано всі: стандарти та зразки цегли з якої воли збудовані, але цегла з костьолу не ідентична з жодним із занотованих стандартів. Навіть внутрішня її структура суттєво відрізняється від усіх обстежених зразків. Із глини жовтого кольору з білими вкрапленнями збудовані всі Мошнівські будівлі, що зводились в різні часи, а костьол має цеглу жовту із червоним вкрапленням. Стає зрозумілим, що той матеріал має дещо інше походження. Отже, виникають сумніви щодо правдивості тих записів, бо та споруда збудована, мабуть, значно раніше.

 


 

 

 

Приміщення земської лікарні

 

Земська лікарня була збу­дована за проектом автора „Будинку з химерами" в м. Києві - архітектора В.В. Городецького в 1894 році.


 

 


 

 Джерела:

1.Гречуха СІ. Мошни. Шлях через віки. - Черкаси, 2007.-137с.

2. Від острова русів - Черкаський район / За заг.ред. В. М. Кальченко.

3.Історія міст і сіл УРСР Черкаська область.- К., УРЕ ,1972 р.

4.Шевченко І. Л., Ісаєнко М. Ф. Містечко ратників та майстрів. - К, 2007.- С.2.

 

 

ЧЕРКАСЬКИЙ ОСВІТЯНСЬКИЙ ПОРТАЛ
При копіюванні інформації - посилання на сайт: http://oipopp.ed-sp.net обов’язкове