Людмила Северинчук

Завдяки заняттям по системі самопізнання, викладеної в книгах Емми Піньковської, все виразніше помічаю в собі, що при будь-якій неприємності моя перша реакція - знайти винного в тому, що не отримала бажаного результату, щоб легше було перенести страждання від неуспіху і не бачити власної неспроможності . Але ж таке ставлення лише посилює конфлікти, і не вирішує проблем, що виникли. Як потрібно ставитися до своїх невдач, до тих, хто мені не подобається, щоб роздратування, образи, злість не отруювали моє життя? Це питання всебічно розглядається в главі «Хто винен?» з книги Емми Піньковської «Детектор лестощів» [1].

Як підкреслює автор, розумно мисляча людина усвідомлює, що в її особистих невдачах не винні батько чи мати, лікар, вчитель, уряд, доля і т. д., а винна виключно вона сама [1, с. 110]. Це пояснюється законом причин і наслідків: що заслужив, те й отримаєш, що взяв, те треба віддати: грошима, турботою, любов'ю, співчуттям, прощення, повагою, визнанням [1, с. 111].

У главі розкриті причини того, чому людина, що осягає закони дзеркального відображення і магніту, вже бачить свої недоліки і соромиться їх, але ніяк не може трансформувати їх в повноцінні якості. Так відбувається, якщо затримався в ступенях гордині, страждання, неправдивості, невдячності [1, с. 112]. Подолання цих щаблів сприяє більш ясному баченню самого себе і причин того, що відбувається з тобою.

Нетерплячій людині замість питання «Чому людство так повільно прозріває?», автор рекомендує задати собі запитання «Чи не порушую я плану власного фізичного, душевного і духовного розвитку?», тобто припинити в усьому поганому звинувачувати інших, а прагнути до пізнання і вдосконалення самого себе. Якщо я хочу щось змінити навколо себе, треба починати з самого себе. Хочу, щоб усе було по справедливості, і нарікаю на те, що навколо стільки несправедливих людей? Значить, стверджує автор, за законами дзеркального відображення і магніту я настільки ж несправедлива. Визначити ступінь особистої справедливості можна за допомогою наступного тесту, наведеного в главі.

Тест. Визнач якість твоєї справедливості. Відповідай "так", "ні", "важко відповісти».

1. Чи допускаєш іноді необдумані вчинки?

2. Чи допускаєш засудження (хоча б в думках) вчинків своїх рідних, друзів, знайомих?

3. Чи вбачаєш приховану хитрість в промовах політиків і керівників усіх рангів?

4. Чи маєш сміливість критикувати тих, хто чинить несправедливо?

5. Чи відчуваєш сором за власні недобрі думки?

6. Чи захистив ти (відстояв) хоч раз права несправедливо скривдженої кимось людини?

7. Чи вважаєш себе справедливою людиною?[1, с. 113]

Тест допомагає визначити, наскільки позбувся вже від пристосування, яке приймаєш за винахідливість, і спрямувався до «осягнення істини, правильних вчинків, слів і думок». Автор підкреслює, що повноцінна справедливість заснована на скромності і чуйності (2-а і 3-я горизонталі V рівня таблиці «Леонардо»). А людина гордовита, хитра і боягузлива, у якої присутні самозамилування, самовиправдання і самопрощення, шукає, хто винен в її невдачах і не бачить причину в собі самій, втрачає почуття справедливості [1, с. 114].

У главі наведені правила, які сприяють об'єктивації самооцінки:

1. Збільшуй в десять разів чиїсь добрі справи і в два рази зменшуй погані. А в собі роби навпаки (Емма Піньковська).

2. Навчися до добрих ставитися по-доброму, а до злих – по справедливості (за законом) (Конфуцій) [1, с. 115].

Осмислити, наскільки об'єктивно оцінюю себе, наскільки ще звинувачую інших у своїх невдачах, мені допомогла наступна ситуація. Під час участі в телепрограмі з метою залучення допомоги для проведення дорогого лікування колеги замість співчуття проявилися мої неповноцінні якості: чуйність (2-га горизонталь V рівня таблиці «Леонардо») сповнена нецінною якістю – марнославством (1-ша горизонталь III рівня таблиці «Леонардо»), відповідальність (1-ша горизонталь V рівня таблиці «Леонардо») саповнена нецінною якістю – прагненням бути головною (1-я горизонталь III рівня таблиці «Леонардо»). Під час аналізу події виникало бажання знайти винного у тому, що не вдалося, самовиправдатися. Прийняття того, що саме мої неповноцінні якості негативно вплинули на результат спільної справи, призвело до розгубленості (як же далі діяти?) і засмучення (що не виконала поставлене завдання), а також до бажання трансформувати своє марнославство в стриманість через пильність і працьовитість (7-ша горизонталь III рівня таблиці «Леонардо») на шляху до скромності, визнання заслуг оточуючих людей, поваги і подяки, справедливості і співчуття.

Таким чином, глава «Хто винен?» зокрема, і вся серія книг «Спаси і збережи» Емми Піньковської в цілому, сприяють формуванню самокритики, об'єктивації самооцінки, усвідомленню необхідності системної самопознавательной діяльності для досягнення радісного, сповненого сенсу і творчістю життя.

Література

1. Пиньковская Э. А. Спаси и сохрани: в 3-х т. Том 3: «Детектор лести» / Э. А. Пиньковская .– Черкассы : Издатель Чабаненко Ю.А., 2013. – 436 с.
2. Евтух Н. Б, Пиньковская Э. А., Черкашина Т. В. Методики личностно-профессионального самосовершенствования субъекта педагогической деятельности на основе самопознания : учебно-методическое пособие / Н. Б. Євтух, Э. А. Пиньковская, Т. В. Черкашина. – Черкассы : Издатель Чабаненко Ю. А., 2016. – 406 с.