Історичні та архітектурні пам'ятники

Категорія:

	Палацовий ансамбль Започаткований князем С. Понятовським (архітектори Ж.А. Мюнц, Я.Д. Ліндсей) як літня позаміська резиденція у 1782 р. Розташований ансамбль на кількох островах р. Росі. У 1830 – 40-х рр. палацовий ансамбль за часів нового власника найяснішого князя П.П. Лопухіна зазнав кардинальних змін (архітектори невідомі). Після закінчення перебудови він набув рис російського романтизму з елементами неоготики й класицизму. У 50-х рр. ХІХ ст. палацовий ансамбль був одним із найбагатших в Європі. Постановою Ради Міністрів України №442 від 06.09.1979 р. об'єкти ансамблю віднесені до пам'яток національного значення.
Флігель (1782 – 83, 1835 – 40-і рр.) У первісному вигляді - одноповерхова споруда, прямокутна в плані, з чотирисхилим дахом, бічні фасади якого були прикрашені дерев'яними фіалами. З'єднувався з палацом ордерною галереєю. У 30 – 40-х рр. ХІХ ст. флігель частково, а у другій половині ХІХ ст. – остаточно був надбудований двома поверхами. Будівлю зведено в стилі раннього класицизму. Флігель у плані прямокутний, триповерховий, з трьома симетричними і несиметричним ризалітами, що розташовуються по головному фасаду. Стіни двох нижніх поверхів гладенькі, з прямокутними віконними прорізами, завершені простим профільованим карнизом, що по вертикалі поділяє споруду на дві рівні частини. Крайній (ліворуч) ризаліт на рівні третього поверху був акцентований відкритою дерев'яною галереєю (сьогодні зашита дошками), що повторювала контур будівлі до додаткового несиметричного ризаліту. Центральний ризаліт (на рівні третього поверху) декорований дерев'яними напівколонами. Стіни всіх ризалітів мають віконні прорізи із стрілчастими перемичками. Третій поверх завершується звичайним профільованим карнизом, а несиметричний ризаліт ще й аркатурним фризом. У ХІХ ст. дах був покритий черепицею. Планування будівлі різне на усіх поверхах. На першому – здебільшого анфіладне й коридорне в ризалітах; на другому – анфіладне і здебільшого коридорне з двобічним розташуванням приміщень; на третьому – анфіладне по периметру споруди. Разом з корпусами, прилеглими до в'їзної брами, флігель утворює господарський авандвір садиби. У будівлі на третьому поверсі знаходиться художня галерея.
	Ордерна галерея (триповерхова споруда входу – 1782 – 83, перехідна галерея – до 1787) Автором проекту, вірогідно, був Ж.А. Мюнц. Складалася з двох частин: триповерхова споруда входу, що була з'єднана з одноповерховим флігелем, і перехідна галерея. Вікна споруди триповерхового входу були стрілчастої форми. Перехідна галерея стояла на цегляному оштукатуреному фундаменті, висота якого залежала від рельєфу, і природному камені. Галерея мала 18 (19) пар колон, що утримували трискатний дах. Вірогідно, між колонами стояли скульптури. Галерея були обвита плетючими рослинами. Ордерна галерея з'єднувала одноповерховий флігель і палац. У 30 – 40-х рр. ХІХ ст. з невідомих причин була зруйнована. Залишилась споруда триповерхового входу, до якої було прибудовано другий і третій поверхи флігеля
Палац (1787 – 89, 1835 – 40-і рр.) Зведений за проектом Я.Д. Ліндеся. Відомо, що у травні 1787 р. під час перебування в Корсуні польського короля Станіслава Августа та австрійського імператора Йосифа ІІ силами місцевих майстрів було зведений дерев'яний в натуральну величину макет майбутнього палацу, фундамент якого на цей час вже був закладений. Після закінчення будівництва (1789) і до 30 – 40-х рр. ХІХ ст. палац мав такий вигляд: двоповерхова споруда, зведена з цегли й дерева, прямокутна в плані, Н-подібна на рівні другого поверху і, вірогідно, з п'ятистінним тамбуром головного входу, по боках – ризаліти. На рівні другого поверху між ризалітами – відкрита тераса з огорожею. Палац був одним з перших на землях Речі Посполитої, зведений у стилі неоготики. У 1835 – 40-х рр. відбулася значна перебудова палацу, який після закінчення будівельних робіт набув рис російського романтизму. У такому вигляді він існує й сьогодні. По кутах споруду надбудовано кілеподібними кокошниками, над якими височіють башточки-бельведери. Обабіч головного входу на рівні першого і центрально симетрично на рівні другого поверхів розташовані відкриті тераси. Фасади по горизонталі поділені карнизами й гуртами. Віконні заповнення тамбура імітують вітражі (з 1969). Тимпани кокошників декоровані ліпними розетками. Віконні прорізи на рівні першого поверху прикрашені кілеподібними, а на рівні другого (частково) – напівциркульними архівольтами з гирками по кінцях. Бельведери увінчані декоративними мерлонами. Димарі (чотири) прикрашені аркатурним фризом і мають зубчасте завершення. Башти з'єднуються між собою відкритими переходами (дерев'яні містки-настили), улаштованими по гребенях двосхилих дахів. Огорожа переходів – у вигляді ажурних романтиків перегукується з огорожею відкритих терас головного фасаду. Вірогідно, у 30 – 40-х рр. ХІХ ст. на даху першого поверху з тильного фасаду було влаштовано засклену терасу, що виконувала функції зимового саду. Зруйнована тераса у першій половині ХХ ст. Внутрішнє планування приміщень палацу анфіладне по периметру центрально розташованої двосвітньої зали, декорованої в класичному стилі. У будівлі на першому поверсі знаходиться музей історії Корсунь-Шевченківської битви, на другому – адміністрація Заповідника.
	В'їздна брама (30 – 40-і рр. ХІХ ст.) Зведена за проектом невідомого архітектора у формах французької середньовічної оборонної архітектури. Споруда з цегли, прямокутна в плані, із наскрізним проїздом, фланкована по головному фасаду круглими в плані баштами, по тильному фасаду – пілонами. В оформленні споруди використані елементи архітектури неоготики. Перший ярус між баштами декорований квадровим рустом. Стіни другого ярусу башти та бічні фасади – гладенькі з вузькими віконними прорізами й нішами з стрілчастими перемичками. Стіни завершені декоративним стрілчастим аркатурним фризом, увінчані мерлонами, башти – мерлонами з несправжніми машикулями. Склепіння наскрізного проїзду має стрілчасту форму. Арка брами з обох боків оздоблена профільованим архівольтом з декоративними гирками. У 1991 р. споруду прикрасили ворота, виготовлені реставраційною майстернею Вільнюса (Литва). Будівля в'їзної брами належить до нечисленної групи пам'яток архітектури романтизму, художній образ яких створений на основі архітектурних мотивів середньовіччя. Обабіч до брами прилягають довгі одноповерхові корпуси. У брамі знаходиться наукова бібліотека.
Швейцарський будинок Побудований, вірогідно, у 30 – 40-х рр. ХІХ ст. за проектом невідомого архітектора, як будинок для челяді. Будівля дерев'яна, у плані прямокутна, двоповерхова з галереями, які оточують будинок з трьох боків. Головний фасад має два яруси галерей. На галерею ведуть надвірні бокові східці, а потім інші східці з'єднують галерею другого поверху з мансардою. Великі прямокутні віконні прорізи розташовані асиметрично у відповідності з функціональним розташуванням груп приміщень. Високий двосхилий дах, краї якого набагато виступають над стінами, добре захищає будинок від атмосферних впливів. Стіни споруди були увиті плетючими рослинами (можливо, диким виноградом). У 1950 – 60 рр. до будинку з обох боків були прибудовані веранди. Будинок знаходиться на т.зв. Швейцарському острові. Є унікальною парковою спорудою архітектури раннього романтизму, що є невід'ємною частиною оточуючого ландшафту кам'янистого острова. У будинку мешкає 3 сім'ї.
	Православна каплиця Знаходиться на острові Коцюбинського праворуч від входу у триповерховий флігель, на місці колишньої лютеранської каплички. Побудована у першій половині ХІХ ст. Автор проекту невідомий. Побудована з цегли, у плані – шестикутна (на 1856 р.– у плані чотирикутна). Має завершення у вигляді шести фронтончиків, над якими піднімається шестигранне шатро, увінчане фіалом. Вікна стрілчастої форми. Простінки декоровані неглибокими нішами. Зорієнтована з півдня на північ. З північно-східного боку до неї прилягає цегляна стіна. В об'ємно-просторовій структурі і декоративному оформленні споруди проглядаються риси класицизму, поєднані з елементами візантійської архітектури і неоготики.
Православна каплиця Знаходиться в середині князівського двору біля в'їзної брами. Побудована в середині ХІХ ст. Автор проекту невідомий. Будівля цегляна, у плані восьмикутна, спирається на гранітну скелю. Зорієнтована з південного заходу на північний схід. Має хрестову конструкцію склепіння, що було характерним для храмів Московської держави. Вікна стрілчастої форми. Вхід з боку південно-західного фасаду. Над входом – вікно-ілюмінатор. Простінки декоровані неглибокими нішами із трилопатевим завершенням. До південно-західного фасаду каплиці прилягає цегляна стіна, що йде знизу вверх уступами. У планово-просторовому вирішенні і декорі каплиці проглядаються риси російської середньовічної архітектури, поєднані з елементами раннього класицизму та неоготики. У 2007 р. відновлена частина опорної стіни, що виходить до в'їзної брами.
	Ландшафний парк Закладений 1782 р. для власника Корсунського староства князя Станіслава Понятовського архітектором Ж.А. Мюнцом у стилі англійських ландшафтних парків. Розташовується на декількох островах р. Росі і “материку”. Парк не має чітко окресленої осьової композиції. Численні алеї, доріжки (близько 2 га) відкривають відвідувачам нові краєвиди, що нагадують навіть сьогодні різні країни світу. Корсунський парк – це парк, створений самою природою, що різнить його з парками, створеними руками майстрів, у т.ч. з “Софіївкою”. Парк сформовано шляхом використання мотивів первісного ландшафту: могутніх груп обкатаного каміння (в основному, граніт рапаківі), численних річкових протоків, спокійних заводей, перекатів, гранітних скель, існуючих насаджень дерев. Тобто, наріжними компонентами парку є дерево, камінь та вода. У 1787 – 1789 рр. на території парку з’явилися малі архітектурні форми – турецька та китайська альтанки, давньогрецький храм, тріумфальна арка, єгипетський храм та висічений в скелі грот. Після 1799 р. парк набув рис російського романтизму: густа (центральна) липова алея, малі архітектурні форми, символи, пов’язані з історією Росії та роду князів Лопухіних. Затишні куточки парку прикрашали павільйони для павичів і фазанів, скульптури. Він був одним з кращих садово-паркових комплексів України. Після 1918 р. почалася руйнація парку, яка продовжувалась до кінця ХХ ст. У 1925 р. він отримав назву “Парк ім. Леніна”. 6 квітня 1928 р. Корсунський парк було оголошено пам’яткою природи місцевого значення. Відповідно до постанови Ради Міністрів України № 105 від 29.01.1960 р. парк оголошений пам'яткою садово-паркового мистецтва і віднесений до пам'яток національного значення. У 80-х рр. ХХ ст. почалась реконструкція парку. Встановлено скульптурну композицію “Ян і Наталка” (автор В. Клоков), стелу з багатофігурною композицією за мотивами творів Т.Г. Шевченка (автор М. Запорожець), місток через безіменний струмок, альтанки, світильники тощо.
Князівська алея Знаходиться в північно-східній частині парку, по стежці, що веде від джерела у напрямку Боків. Посаджена алея з ялинок, вірогідно, на початку ХІХ ст. Залишилось 11 ялинок. У 50-х рр. біля алеї були висаджені молоді сосонки, так званий сьогодні район парку – Соснівка.
	Гора Янталка Так називається найвища точка острова Деніс – гора Янталка. Назва гори пов'язана з легендами. Одна з них розповідає про те, як княгиня заборонила побратися своїм слугам Яну і Наталці, і вони, взявшись за руки, кинулись із гори вниз, у річку Рось. На Янталці до ХVIII ст. зберігались сліди фортифікаційних укріплень. У роки Другої світової війни там було поховання німецьких воїнів, які перепоховані на збірне німецьке кладовище.
Гінкго дволопатеве Гінкго дволопатеве (Ginkgo biloba) – релікт, залишок третинного періоду. Походить з Китаю. У третинному періоді зустрічалось по всій Європі, у Гренландії, Сибіру, на Сахаліні. В Європі і Сибіру зникло наприкінці третинного періоду. На території ландшафтного парку (нинішній острів Коцюбинського) висаджене, за переказами, у 1916 р. у пам'ять про перебування в Корсуні російської імператриці Марії Федорівни. Висота дерева – 35 м, у діаметрі – 1 м. Рослина стійка проти пилу, загазованості, грибкових і вірусних хвороб. З лікувальною метою використовуються листя і плоди; у китайській медицині – насіння; у косметиці – витяжки з листя та плодів.
	Cкелясті береги р. Рось Між скелястих берегів Рось зовсім не схожа на повільні, тихі річки Черкаського краю. Вона, здається, тільки й чекає свого часу, щоб прокинутися, і з нестримною бунтівною силою невгамовно нестися серед скелястих берегів.
Каштан Т.Г. Шевченка Каштан росте на центральній алеї парку острова, що називається Деніс. За переказами, під цим каштаном любив відпочивати під час приїзду до Корсуня Тарас Григорович Шевченко. За споминками троюрідного брата і свояка Варфоломія Григоровича Шевченка, який працював помічником управителя Корсунської економії, Тарас Григорович "вставав дуже рано, о четвертій годині. Встане й зараз у сад… Здається, не залишив він ні одного куточка в саду, щоб не змалювати його у свій альбом …"
	Пам'ятник давньоруському витязеві Витязь на сторожі зустрічає кожного, хто мандрує через Корсунь-Шевченківський, немов би питаючи, а чи добрі наміри привели подорожнього до міста. Колись тут пролягав південний кордон давньоруської держави
Скельні утворення у Корсуні Корсунь - місто славної та героїчної історії. Навіть скелі, німі свідки минувшини подій, нагадують про це...
	Пам'ятник Тарасові Шевченку Біля палацу зустрічає нас пам'ятник Кобзареві. Великий поет бував у Корсунському парку, адже його свояк, Варфоломій Шевченко, служив тут, у конторі князя Лопухіна. Тарас Шевченко, гуляючи алеями парку, робив замальовки, милувався прекрасною парковою архітектурою.
Стелла „Муза" на могилі живописця Івана Сошенка Вічний спочинок у Корсуні знайшов художник-живописець Іван Сошенко, який брав участь у звільненні Тараса Шевченка з кріпацької неволі. Ліричний пам'ятник художникові - стела „Муза" - нагадує про поетичну його душу, добре й щире серце. Неначе сама Муза творчості вдячно, з шаною вклоняється відомому митцеві.
	Ян та Наталка Корсунський парк - парк легенд. Тут кожна алея неначе прагне розповісти свою історію, історію кохання. Про одну з них нагадує скульптура, що стоїть у парку на острівці. „Це - Ян і Наталка", - помітивши вашу цікавість, пояснить екскурсовод. І розповість романтичну й трагічну історію кохання двох юних сердець. Було це років з двісті тому. Жила в Корсуні одна дуже багата й вельможна шляхетська родина -народна пам'ять не донесла нам її прізвища. Єдиним спадкоємцем усіх родинних багатств був юнак Ян. Батьки зичили красивому й розумному Я нові щасливої долі, бачили його або в імператорському оточенні, або в генеральському чині. І наречену йому підшукували зі свого, шляхетського кола. Та хлопець не хотів і бачити багатих краль. Запала йому в душу проста корсунська дівчина Наталка, яка жила неподалік від панського маєтку. Довго закохані таємно зустрічалися в Кор-сунському парку, довго не наважувалися зізнатися батькам. Та сталося так, що панські слуги побачили їх разом і все розповіли Яновому батькові. Довелося хлопцеві розказати про своє кохання й попросити батькової згоди на шлюб. Та відповідь була однозначна: „Ні! Мало того, що вона селянка, та ще й українка, а ми поляки! Ти зіпсуєш собі життя! А що скажуть про нас наші сусіди, знайомі, родичі?" Як не благав Ян тата змінити свою думку, той був непохитним. Наталчині батьки також були не в захваті від доньчиного кохання: „Не візьме він тебе, обкрутить та й покине! А як і захоче взяти, то батьки не дадуть! Та й поляк він, чужого роду!" Зрозуміли Ян та Наталка, що не бачити їм щастя разом. "Як не бути нам удвох, то й жити нема для чого!" - вирішили закохані. У розпачі вони кинулися до високої скелі, що нависала над Россю й, узявшись за руки, стрибнули униз... З вуст у вуста передавали легенду про палке кохання Яна та Наталки, аж поки вона не перетворилася на чудову скульптуру, яку корсунці з задоволенням покажуть гостям міста.
Панорама річки Росі у Корсуні-Шевченківському Перше, що вражає у Корсуні-Шевченківському, - красуня Рось. Мальовничі місця можна побачити тут майже скрізь. Яку красу створила природа! Річка Рось – правобічна притока Дніпра. Довжина 346 км, протікає територіями Вінницької, Київської та Черкаської областей. Площа басейну – 12600 км. Бере початок на Придніпровській височині, впадає в Дніпро поблизу с. Хрещатика Канівського району Черкаської області. Найбільші притоки – Роставиця, Кам'янка, Горохуватка, Росава. В ХІ ст. по Росі проходила Пороська оборонна лінія, створення якої розпочав у 1032 р. Великий князь київський Ярослав Мудрий. До системи укріплень входили міста-фортеці, зокрема, Корсунь, Богуслав, Богуслав, Юр’єв (нині – Біла Церква), Осетрів (нині – с. Сахнівка Корсунь-Шевченківського району), Дверен (нині – с. Набутів Корсунь-Шевченківського району), Боровий (нині – смт Стеблів Корсунь-Шевченківського району) та ін. У першій половині ХХ ст. на Росі побудований каскад невеликих ГЕС: Дибинська, Богуславська, Стеблівська, Корсунь-Шевченківська. Рось була однією з найчистіших річок України. Однак в останні роки річка неодноразово забруднювалась, що призводило до знищення риби і хутрових звірів. Для оздоровлення річки необхідне прийняття негайних заходів на рівні держави.
	Колодязь Окрасою Корсуня є звичайні колодязі, майже кожен з яких - справжній витвір народного мистецтва
Експозиція військової техніки часів Другої Світової війни 1941-1945 років Під час Другої Світової війни неподалік Корсуня в січні-лютому 1944 року відбулася Корсунь-Шевченківська битва, що завершилася оточенням і розгромом угруповання німецько-фашистських військ. 1945 року в місті відкрито музей історії Корсунь-Шевченківської битви.
	Пам'ятний знак неподалік села Виграєва на честь славної перемоги війська Богдана Хмельницького над поляками На полі поблизу Виграєва тиша. Але, підійшовши до пам'ятного знака на честь славної перемоги українського війська під проводом Богдана Хмельницького над польською шляхтою 1648 року, наче відчуваєш дзвін шабель і розумієш - тут творилася історія українська, боронилася воля козацька.
Дуб-ветеран поблизу місця битви Багато про що пам'ятає старий дуб на виг-раївськім полі, багато про що може розповісти. Його зранене тіло, рубане мечами, стріляне кулями, вже ледве тримається за життя. Може старий дуб розповісти про те, як саме на цьому місці, за переказами, славний гетьман Богдан спочивав після битви, а, за деякими джерелами, й обмінював на козаків взятих у полон шляхтичів.
	Пам'ятник Івану Нечуєві-Левицькому біля музею письменника Мальовниче селище Стеблів - родинне гніздо українського письменника, критика і публіциста Івана Нечуя-Левицького, творчість якого посідає почесне місце в історії української класичної літератури. 1968 року в Стеблеві відкрили державний літературно-меморіальний музей і спорудили пам'ятник своєму землякові.
Пам'ятник Нимидорі, героїні повісті Нечуя-Левицького До музею, як до рідної хати, прийшла і Нимидора, героїня повісті Нечуя-Левицького „Микола Джеря". Стоїть поруч, задумливо схиливши голову, міркує про тяжку жіночу долю, нездійснені дівочі мрії. Скульптурне зображення Нимидори -один з найліричніших жіночих пам'ятників на Черкащині.
	Пам'ятник на могилі всесвітньо відомого хореографа Василя Авраменка Могилу відомого і шанованого у світі земляка, хореографа і балетмейстера Василя Авраменка не забувають жителі Стеблева. Більшість своїх постановок Авраменко здійснив на сценах Нью-Йорка.
Пам'ятник видатному українському композиторові Кирилу Стеценкові Чепурному селу Квіткам, що за 12 кілометрів від Корсуня, теж судилося стати відомим. Тут народився видатний композитор Кирило Стеценко, твори якого знають далеко за межами України. У Квітках створено музей Стеценко і встановлено пам'ятник творцю чудових мелодій.
	Пам'ятник жінці-матері у селі Бровахах Не так вже й багато на терені України пам'ятників матерям. А цей взагалі особливий. Проста українська селянка, Євдо-кія Данилівна Лисенко, народила десятьох синів. Усі вони пішли на фронт боронити рідну землю, і всі повернулися живі. Чекає мати синів, що птахами вилетіли з рідного гнізда, адже така доля материнська - чекати, вірити, не втрачати надії. Тепер у Бровахах створено музей Матері.
Середня школа-музей у селі Сахнівці Прощаючись з Корсунщиною, не забудьте завітати до школи-музею видатного педагога Олександра Захаренка, що у селі Сахнівці. Аж ніяк не кожна школа в Україні навіть сьогодні може похвалитися власними обсерваторією, басейном, дендропарком з каруселлю. А все це існує в невеличкій Сахнівці. І створене дивовижними руками жителів села. А душу й серце вклав у благородну справу великий народний педагог Захаренко.
	Спасо-Преображенська церква Майже в кожному районі Черкащини ви знайдете перлини давньої церковної архітектури. Доля вберегла їх від руйнування, сховавши у віддалені села. Спасо-Преображенську церкву в селі Кіровому збудовано ще 1783 року.