Територія Канева та його околиці здавна були заселені. В археологічних культурних шарах знаходять залишки матеріальної та духовної культури, починаючи з палеоліту (25 тисяч років тому). Тут знайдені поселення доби мезоліту, всесвітньовідомої трипільської культури (ІV—ІІІ тис. до н.е.), середньодніпровської культури бронзового віку (ІІ тис. до н.е.), скіфські древності (VІ—ІV ст. до н.е.), зарубинецькі (ІІІ ст. до не. — І ст. н.е.), черняхівські (ІІ—V ст. н.е.), ранньослов’янські (VІ—VІІ ст.), давньоруські (VIII—ІХ ст.) пам’ятки. Всього — більше 30 пам’яток. Але чи не найбільш визначною та дослідженою археологічною пам’яткою цього регіону є Княжа гора — літописне давньоруське місто Родень. Відомі тут йінші укріплення часів давньоруської держави, зокрема Канів, Заруб, Товарів.

Про походження назви міста є кілька гіпотез. Дві тлумачать Канів як слово татарського походження, що означає «ханський перевіз» або «місце крові». За народним переказом, Канів походить від назви птаха канюка. А перша літописна згадка про Канів відноситься до 1144 року. Тоді київський князь Всеволод заснував тут церкву св. Георгія, яку пізніше назвали Успенським Собором. Вона і сьогодні прикрашає місто. Дані 1149 року розповідають про перебування в Каневі князя Гліба, одного із синів Юрія Долгорукого. З 1155 року Канів відомий як офіційне місце переговорів руських князів з половецькими послами.

У 1240 році місто захопила монголо-татарська орда хана Батия. Багато років у Каневі перебували ханські баскаки, намісники та збирачі податей. Близько 1362 року Каневом заволоділи литовські феодали. Через місто проходив важливий торгівельний шлях з Аравії, Індії, Ірану до північних країн.

З середини ХV століття тут формувалося українське козацтво.

У 1511 році черкаським і канівським старостою стає Остафій Дашкевич, який посилював утиски, чим викликав незадоволення місцевого населення, навіть повстання. Потім тут сидить старостою Дмитро Вишневецький. Десь із того часу Канів стає своєрідною козацькою святинею. Сюди приїздять літні запорожці, оселяються поруч з Канівським монастирем на чернечій горі. 1574 року тут поховали гетьмана Якова Шаха, а 1578 року козаки перевезли сюди останки страченого у Львові Івана Підкови. Канів є місцем народження та поховання відомого козацького ватажка Самійла Кішки.

А неподалік від Канева в Трахтемирові у ХV—XVI ст. існував замок та козацький монастир, де зберігалися скарби запорожців та розташовувався відомий шпиталь — один із перших лікувальних закладів України. Тут знаходиться могила відомого козака Мухи, а козацьке кладовище зберегло кам’яні нагробки з написами. У 1578 році Трахтемирів стає першою столицею реєстрового козацтва. Якщо у вас буде час, неодмінно побувайте в Трахтемирові. Зараз тут створено історико-культурний заповідник «Трахтемирів», який об’єднав історико-культурні пам’ятки та пам’ятні місця цього унікального куточка нашої землі.

Велика кількість археологічних пам’яток цього регіону та завдання їх збереження дали змогу створити тут в 1992 році заповідну територію «Трахтемирів», до якої увійшли 179 пам’яток археології, серед яких 2 монастирі, 23
городища, 62 поселення, 70 курганів, 9 могильників та 3 змієві вали. Вони охоплюють період від ІІІ тис. до н.е. до пізнього середньовіччя.

Повертаючись до історії Канева, зазначимо, що перепис населення 1552 року фіксує навколо міста невеликі козацькі хутори. В 1600 році Каневу надано Магдебурзьке право. Населення Канева брало найактивнішу участь
у козацько-селянських повстання ХVІ—ХVІІ ст. Тут відбулися такі відомі битви, як з литовцями 1536 р., з поляками 1625 р., 1644 р. козаків під проводом І. Брюховецького з військами Чернецького і гетьмана Тетері.

 Під час національно-визвольної війни 1648—1654 років тут містився Канівський полк, що мав у складі близько 3000 козаків, керований полковником Юрієм Голубом та Семеном Павичем. Двічі був у Каневі Богдан Хмельницький, у 1654 та 1655 роках. Канів був місцем багатьох козацьких рад.

У 1667 році Канів відійшов до Польщі, 1672 року — до Туреччини, 1674 року — до Росії. Згідно «Вічного миру» 1686 року територія Каневастала нейтральною зоною, хоча польська шляхта фактично відновили тут свої права. Після придушення Коліївщини Канів відійшов у власне володіння польського короля Станіслава Августа (1775 р.), а ще через два роки місто було подаровано небожу короля Станіславу Понятовському.

У 1793 році Канів увійшов до складу Російської імперії і один рік був повітовим містечком Київського намісництва. Пізніше, у 1840-х роках. Канів знову стає центром Канівського повіту, сюди переїздять із Богуслава поліція, повітова управа, для купців та городян вводяться пільги. Розробляється план забудови міста (1844 р.). В місті діє лікарня, парафіяльне училище, працює цегельня, 16 млинів, 18 крамниць, трактир, 11 пивних рундуків.

Влітку 1859 року, перебуваючи в с. Прохорівці у свого давнього приятеля М.О. Максимовича, Тарас Шевченко не раз переправлявся човном на правий берег Дніпра, щоб побувати в с. Пекарях і в місті Каневі та підшукати клапоть землі для садиби й хати. Його чарували канівські краєвиди. Один з них — «Біля Канева» — він замалював в альбом.

Село Прохорівка відоме своєю мальовничістю і гостинністю. Високо над селом розкинувся хутір Михайлова Гора, де з 1845 року близько 30 років прожив видатний український учений природознавець, філолог, історик, фольклорист і письменник М.О. Максимович — перший ректор Московського університету, перший ректор Київського університету, організатор і видавець журналів, різнобічний учений і патріот вітчизняної науки. Якщо у вас буде хоча б найменша можливість — завітайте до Михайлового хутора, відвідайте садибу і могилу М.О. Максимовича. Ви отримаєте незабутні враження, які довго будуть жити у вашому серці.

Але повернемося до Канева і до Тараса Шевченка. 22 травня 1861 року Т.Г. Шевченка поховали на Чернечій горі, яка з того часу в народі названа Тарасовою.

Починаючи з 1870-х років значно швидше пішов розвиток Канева: забудовані 24 вулиці і провулки, базарний та ярмарковий майдани, споруджено готель та заїжджий двір, організовано бібліотеку з публічною читальнею, 1883 року відкрилося однокласне, 1890 року — почало працювати двокласне міське училище, в якому навчалося 220 учнів.

У 1896 році в Каневі жила Марко Вовчок, 1913 року — Г.М. Хоткевич. Тут багато років мешкав відомий український вчений, археолог, етнограф й організатор музейної справи М.Ф. Біляшевський. У Каневі постійно жив і працював директором повітового училища поет і педагог А. Гаврик (В.С. Гнилосиров).

З наростанням революційного руху на початку ХХ ст. в Росії, росте і кількість відвідувачів Тарасової гори. До могили поета їдуть віддати свою шану з усіх куточків України і Росії: Марко Кропивницький, Іван Бунін, Максим Горький, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Михайло Старицький, Микола Лисенко, Микола Леонтович, Кирило Стеценко, Марія Заньковецька та багато-багато інших видатних особистостей. Як відомо, царизм забороняв шанувати пам’ять поета. В ювілейному 1914 році оточили Тарасову гору, жандарми лежали на могилі поета напоготові, а тисячі людей йшли і йшли до могили Т.Г. Шевченка. Лише 1923 року на могилі Шевченка відкрито перший пам’ятник поету, а 1925 року за рішення уряду Радянської України могилу Т.Г. Шевченка оголошено державним культурним заповідником, проведено роботи із закріплення схилів Тарасової гори, закладено парк площею 18 га. У 1939 році, під час святкування 125-річчя від дня народження поета, тут зібралося понад 40 тисяч чоловік. Тоді було відкрито новий пам’ятник Т.Г. Шевченку (скульптор М.Г. Манізер) та літературно-меморіальний музей, збудований за проектом архітекторів Г. Кричевського та П.Ф. Костирка. Сьогодні ви можете побачити їх під час перебування в Каневі, а під час відвідання канівських музеїв ви дізнаєтесь більш детально про історію та сучасність Канева, про Т.Г. Шевченка та інших відомих земляків.

Гордість і слава Канева — його знатні люди, діячі науки і культури: доктор медичних наук М.С. Заноздра, голова колгоспу О.Г. Бузницький, український учений в галузі зоогігієни А.К. Скороходько, український філолог і педагог М.О. Андрієвський, відомий педагог, історик і публіцист О.О. Андрієвський, літературознавець та письменник К.І. Арабажин, народна артистка СРСР О.Я. Кусенко, письменники Г.О. Гриненко, В.М. Лагоза та інші.

Сьогодні Канів — районний центр Канівського району Черкаської області, невелике сучасне місто, яке пишається своєю історією та створює своє сьогодення. Розташоване місто на берегах Дніпра, за 130 км від столиці України міста Києва. Територія міста складає 1654 га, населення —приблизно 30 тисяч чоловік.В Каневі функціонує 6 загальноосвітніх шкіл, 8 дитячих садочків, училище культури та вище професійне училище, будинок культури, станція юних техніків, станція юних туристів, ляльковий театр, дитяча школа мистецтв та літературна студія, дитячо-юнацька спортивна школа, ДЮСШ «Зеніт». Тут можна відвідати 7 музеїв: Т.Г. Шевченка, природи, історичний, народно-декоративного мистецтва, бібліотеку-музей О.П. Гайдара, літературно-меморіальний братів Вараввів, клуб-музей ветеранів війни та праці. В місті працює більше десяти промислових підприємств, серед яких провідне місце належить акціонерному товариству «Електромеханічний завод «Магніт», багато громадських організацій, серед яких асоціація «Канів — Ламберсарт — Франція».

Сьогодні за державною програмою «Золота підкова Черкащини» в центрі Канева проводяться ремонтно-будівельні роботи «Шевченківського культурного центру», до складу якого увійдуть інтернет-бібліотека, виставкові галереї, кінозал та ін.

Джерело: Т.М. Нераденко. Золота підкова Черкащини. Туристсько-краєзнавча подорож Черкащиною для учнівської молоді України. - Черкаси: "Брама-Україна". - 2006. - 106 с.

2. Мандри Україною. Золота підкова Черкащини. Путівник./ За заг.ред. В.М.Мельниченка.  - К., 2007.- 232 с.