Легенди Канівщини 

Трахтемирів - межа між земним і духовним світом

Кожен, чия нога ступить на мальовничу трахтемирівську землю, здобуде особливий заряд сили, душевного спо­кою й радості.Це тому, твердить старовинна легенда, що через Трахтемирів проходить невидима межа між світами - нашим людським і духовним. У Трахтемирові вам розкажуть про те, як у давньоруські часи князі, які сподівалися на наро­дження здорового й мудрого сина, приїздили зі своїми княгинями на ці благословенні землі. Тут їхні душі й тіла не­мов наповнювалися чудодійною животворною енергією, що потужним струменем витікала з духовного світу. І нині кожен, хто матиме можливість постояти на верши­нах трахтемирівських гір, омитися водами трахтемирівських джерел, відчує, як щось змінилося на краще в його душі. Так твердять місцеві старожили. Хочете - вірте, хоче­те - перевірте!

       Легенда про Меланчин потік

Гарна древня легенда пов'язана з назвою струмка, який омиває Тарасову гору з заходу - його називають Меланчиним потоком.

Коли у 13 столітті монгольський хан Батий ішов на Київ, він, розповідає легенда, переправився біля Княжої гори через Дніпро. На правому березі хан поділив своє військо: одна, більша, частина пішла на Київ, а друга - обложила руські міста Канів і Родень.Коли канівські і роденські чоловіки полягли на полі бою, до зброї стали їхні сестри й дружини. За легендою, в бій їх повела вродлива й смілива юнка на ім'я Меланка. На смерть стояли жінки в борні з монгольським військом. Та сили були нерівними. Найдовше трималася красуня Меланка. Врешті й вона, втративши сили, не змогла про­тистояти ворогові. На березі потоку, що омиває канівські кручі, випустила вона меча з закривавлених рук. її іменем і назвали в народі той потік. 

    Скарби Лисої гори

Що це за вогні запалюються у ніч проти Івана Купала на Лисій горі? Звісно, це виблискують скарби того гончара, що жив колись на цьому узвишші, яке сусідить з канівсь­кою горою Гончарихою...

Люди кажуть, що цей гончар був напрочуд багатий - тому, що здобув у потойбічних сил секрет винятково гарних і міц­них виробів з глини. Не дивно, що його глечики охоче ку­пували на базарах. Але, як це часто буває, за винятковий талант нечиста сила відібрала в нього дар щедрості, тож став той гончар дуже скупим. Як тільки збиралося в нього скількись грошенят, одразу ж закопував їх на горі поблизу своєї оселі. Та все йому було мало.

А мав гончар надзвичайної вроди доньку, яка зводила з розуму не одного парубка. Коли дівчина виросла, гончар почав вимагати в женихів великі гроші за неї. Довго не за­силали до дівчини старостів... Та згодом полюбив ЇЇ бідний швець, якому вона відповіла взаємністю, і вирішили вони побратися. Батько довго її відмовляв, однак донька стояла на своєму. Тоді гончар розсердився й пішов до ворожки, яка дала йому зілля, що мало відвернути дівчину від хлоп­ця. Та не так сталося, як гадалося: зілля отруїло гончарову доньку - вона тяжко захворіла, а потім померла. Гончар довго сумував за донькою й перед смертю прокляв усе своє багатство. Відтоді й виблискують на Івана Купала на Лисій горі сині вогні, вказуючи місця, де були закопані скарби... 

Джерело: 1. Мандри Україною. Золота підкова Черкащини. Путівник./ За заг.ред. В.М.Мельниченка.  - К., 2007.- 232 с.