Тарасова криниця (поблизу села Михайлівка Кам’янського району). Коли Тарас Григорович був у Смілі, він почув, що в Кам‘янці жив Олександр Пушкін. Дуже йому схотілося подивитися на ті місця, котрі сходив Пушкін. От одного дня він вирушив у Кам‘янку. Дійшов аж за Михайлівський ліс, коли його перепинили жандарми і наказали назад вертати, бо, мовляв, дозволу такого нема. Повернув Шевченко назад. Жандарми на конях їдуть, а він пішки йде. Біля лісу спинилися, щоб перепочити, а Тарас Григорович заглибився в гущавину. Так і дійшов до джерела, де сиділи селяни, які рубали дерева для панського двору.

Мужики піднесли йому кухоль води, запросили побути з ними, почали розпитувати, хто він та звідки. Отак і розмова зав‘язлася. Шевченко не назвав свого ймення, лише вірші читав, розпитував селян про їхнє життя. Тут жандарми підійшли.  «Час, Шевченку, в дорогу рушати», - зло наказав один з них. «Так ви Шевченко?» - здивувався молодий селянин. Тарас Григорович посміхнувся і розвів руками: виходить я. Зачули селяни, тісніше обступили поета, просять ще прочитати що-небудь, бо дізналися з радістю,  що то свої вірші читав він. «Не розводити крамоли!» - наказав жандарм і підійшов ближче до джерела, аби напитися. Та мужики стали перед ним стіною. Скипів у злості жандарм, а Шевченко посміхнувся і щиро попрощався з чоловіками.
Тарас Григорович попрямував до дороги, що вела на Смілу, і в цей час почув голос: «Хай ця криниця буде Тарасовою, браття. Не дозволимо її нікому замулювати!» З того часу так в народі і називають її – Тарасовою. 

Михайлівна (село, Кам’янський район ). Існує дві легенди про історію заснування села Михайлівка, яке до 1915 року називалося Пруси. Перша з них говорить, що на місці сучасного поселення раніше був густий ліс, по розлогій балці, як і тепер, текла невелика річечка. Весною, влітку тут любили відпочивати чумаки, їдучи в Крим по сіль. Одного разу після короткого перепочинку виявилося, що в селянина за прізвищем Прус захворів віл. Тварина скоро загинула. Знаючи крутий норов свого пана, кріпак вирішив не повертатись у маєток і оселився поблизу річечки. Він завів сім’ю, викопав землянку, почав займатися землеробством, розвів худобу.
Друга легенда, що Прус був не чумаком, а кріпаком-утікачем. Не стерпівши знущання, він зі своїми побратимами втік від свого пана і переховувався від переслідувань. На честь Пруса й назвали перше поселення Прусами, а притоку Тясмина – Прусянкою.

Пляківка (село, Кам’янський район ). Село відоме з XVI ст. тим, що саме тут оселився першим Гаврило Шляхтиченко. Мав він сім’ю із п’яти синів і дочки. Там, де поселився Шляхтиченко були непрохідні ліси, тому під город він розчистив велику ділянку від лісу, посадили садок, розвів худобу. Та трапилося лихо. Згадали про ці багаті місця степові розбійники. Тому Шляхтиченку з синами довелося чинити відчайдушний опір, але сили були нерівні. У сутичці загинули батько і три сини, а мати з молодшим втекла в лісові хащі. Дочку Зоряну схопили розбійники і, щоб не піти в рабство, вона пішла на самогубство, вдарившись головою об камінь. Місце її загибелі стало місцем поховання і батька, і синів. З тих пір це місце вважалося святим і старі називали його червоною плямою. Тому й хутір почали називати Плямівкою. А з роками утворилося село із такою ж назвою. З роками в Плямівку прийшло письменництво. Стали писати, описувати й переказувати про давно минулі події. Так і загубилася у назві села літера „м”. А замість неї писали „к”. Ось так і з’явилася назва села Пляківка.

Джерело: http://nsku.ck.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=23:2010-1...