В адміністративно-територіальному плані Холодний Яр — це 20 сіл і 12 хуторів на площі 30 тис. га на правому березі Дніпра. Ця місцевість розташована в межах сучасних Черкаської і Кіровоградської областей. 7 тис. га цієї території займає лісове дубово-ясеневе урочище, в центрі якого розташований Мотронинський Свято-Троїцький жіночий монастир. Холодноярське плоскогір’я має діаметр до 3 км, висоту над рівнем моря — 224 м. Назва «Холодний Яр» стала відома завдяки поезії Т.Г. Шевченка «Гайдамаки» 1841 р. До того часу лісовий масив, що займав велику територію уздовж Тясмину і тягнувся аж до Суботова, мав назву «Мотронинський ліс».

Мотронинський монастир

Відвідувачів сучасного Холодного Яру завжди цікавить розташований тут Свято-Троїцький Мотронинський жіночий монастир, документальна історія якого починається з 1568 р. Саме тоді монастир розпочав свою діяльність завдяки заходам митрополита Іона Протасовича. Спочатку відправи відбувалися у невеличкій каплиці, а обитель звалася Мотронинським скитом. Гетьман Петро Конашевич
Сагайдачний закріпив за монастирем землі і угіддя, надав кошти на спорудження соборної церкви. Київський митрополит Сильвестр Косов 11 січня 1648 р. своїм коштом спорудив монастирську трапезну церкву. Управителі монастиря почали іменуватися ігуменами.

У подальшому монастир користувався заступництвом гетьманів України — Петра Конашевича-Сагайдачного, Богдана та Юрія Хмельницьких, Петра Дорошенка, київського митрополита Йосифа Тукальського. Монастир неодноразово руйнувався турецькими, татарськими і польськими військовими загонами. Мотронинський монастир традиційно підпорядковувався Переяславській єпархії, хоч розміщувався на Правобережній Україні, яка від часів Андрусівського договору 1667 р. перебувала під владою Речі Посполитої. Тривалий час стосунки між монастирем і польською адміністрацією були відносно лояльними і стриманими. У 1717 р. на прохання Переяславського єпископа Кирила Шумлянського Чигиринський староста князь Ян Яблонський підтвердив давні права Мотронинського монастиря на володіння землями. У 1735 р. у монастирі була побудована соборна дерев’яна Троїцька церква.

Наприкінці 1760-х років Мотронинський монастир та його околиці стають осередком, де кучкувалися ватаги повстанців. Цьому сприяли, зокрема, вигідне стратегічне розташування монастиря, глибокі яри і байраи. Тут перебували Максим Залізняк, Семен Неживий та інші козацькі поводирі, посланці із Запорозької Січі. У часи Коліївщини Мотронинський монастир зазнав неодноразових нападів польських і російських каральних агонів та численних зграй грабіжників, що видавали себе за гайдамаків. Монастир було зруйновано, знищено багато історичних реліквій, церковних коштовностей, старовинних грамот і гетьманських універсалів та стародруків. Однак у 1770- роках монастир швидко відновлює своє господарство, володіючи великими земельними угіддями, рибними ставками, млинами, пасіками, хуторами, що дає змогу досить інтенсивно вести розбудову монастиря. В цей час ігуменом Мотронинського монастиря був Мельхіседек-Значко-Яворський — відомий захисник православної віри на Україні.

Дерев’яна Троїцька церква монастиря проіснувала до 1800 р., коли через ветхість була розібрана. В 1804 році на її місці побудовано нову муровану церкву. В 1820 р. поруч була побудована дерев’яна трапезна церква в ім’я Іоанна Златоуста

Мотронинський монастир здавна привертав увагу багатьох діячів культури — істориків, письменників, художників, археологів. Тут бували П. Куліш, М. Костомаров, В. Антонович, В. Хвойко, Д. Деляфліз.

Під час вого відвідання Холодного Яру у 1845 р. Т.Г. Шевченко створив відому акварель «Мотрин монастир», що є унікальним джерелом вивчення історії споруд знаменитої обителі.

В середині ХІХ ст. в Мотронинському монастирі існували такі будівлі: мурована соборна Троїцька церква, дерев’яний храм Іоанна Златоуста, будинок настоятеля, братські келії, трапезна, готель для прочан (за межами дерев’яної огорожі), служби (усі з дерева). В 1863 р. у монастирі проживали: ігумен, 4 ієромонахи, 1 ієродиякон, 1 черниця, 9 прислужників, 10 чол. різних станів (всього 26 чоловік). Орні, сінокосні та лісові землі монастиря складали 336 десятин, він володів також чотирма невеликими водяними млинами. Отже, монастир був відносно невеликим і проводив досить незначну господарську діяльність, спрямовану на забезпечення свого існування.

У 1902 р. складено та запропоновано до спорудження у Мотронинському монастирі проекти дерев’яних корпусів келій, будинку прочан. Відомо також, що у 1912—1913 роках перелічені споруди було відбудовано у камені. Про це свідчать Укази Київської духовної консисторії про будівництво та акти прийняття відбудованих споруд.

Мотронинський монастир припинив своє існування у 1923 р., його культові й цивільні будівлі зазнали руйнації. Від них уціліла лише мурована будівля Троїцької церкви. На території монастиря збереглися окремі надгробки й пам’ятні плити. Тільки на початку 1990-х років Мотронинський Свято-Троїцький монастир відновив свою діяльність.

 Коліївщина

В Холодному Яру багато пам’яток,  пов’язаних з Коліївщиною — великим антифеодальним повстанням на Правобережній Україні.

Повстання почалося з Мотронинського монастиря у квітні 1768 р. Гайдамаки захопили Жаботин, Смілу, Богуслав, Канів, Черкаси, Корсунь, Лебедин, Лисянку, Звенигородку. У червні загін М. Залізняка, до якого приєдналися надвірні козаки магната Потоцького, очолені сотником І. Гонтою, здобув Умань. Рада повстанців проголосила М. Залізняка гетьманом. Під впливом цього повстання почались селянські заворушення на Поділлі, Волині, в Галичині, Польщі. Польсько-шляхетський уряд звернувся по допомогу до Катерини ІІ і повстання було жорстоко придушене російськими і польськими військами генерала М. Кречетникова і спеціально створеними каральними загонами. Залізняка і Гонту було підступно схоплено у штабі полковника Гур’єва. М. Залізняк був засуджений до биття батогами, таврування та заслання на довічну каторгу до Сибіру. Є припущення, що він утік з Нерчинська і згодом брав участь у селянській війні 1773—1775 років під проводом Є. Пугачова. І. Гонта був відданий на розправу польській шляхті, після жорстоких тортур був страчений на смерть у с. Сербах під Могильовом на Дністрі.

 Холодноярська республіка

Під час подорожі по Холодному Яру вам розкажуть про події 1918—1923 років, коли тут велася боротьба за незалежну українську державу військово-політичною організацією (самопроголошена Холодноярська республіка) на чолі з братами Чучупаками. Ви дізнаєтеся також про події Великої Вітчизняної війни, коли холодноярські ліси перетворилися на арену запеклих партизанських боїв з німецько-фашистськими загарбниками. За державною програмою «Золота підкова Черкащини» планується реконструкція об’єктів та пам’ятників партизанського руху в Холодному Яру.

Мотронинське городище скіфського часу

Мотронинське городище — одна з найбільш відомих пам’яток скіфського часу на території не лише Черкаської області, але й України. Назву городище дістало від Мотронинського монастиря. За скіфського часу в Середньому Подніпров’ї існувало декілька великих городищ, що були центрами економічного, суспільного та духовного життя лісостепового населення. В басейні Тясмину таким
городищем було Мотронинське.

Знаходиться городище в урочищі Холодний Яр між селами Жаботин і Мельники серед густого лісу (за скіфського часу городище не було покрите лісом), на підвищенні, оточеному глибокими раками
ярами. Площа городища становить 150 га і складається з внутрішнього та зовнішнього укріплень. Площа внутрішнього укріплення — 70 га. Найбільш укріпленою була південна і південно-західна частини городища. Висота зовнішніх валів сягає тут 10,5 м, глибина ровів — 4—6 м при ширині 12—15 м. За валами, мабуть, вздовж давніх шляхів, розташовані три групи курганного могильника — Східна, Західна, Центральна (близько 60 насипів). Внутрішнє укріплення городища було розділене валом на дві, приблизно рівні, частини, що відповідало родоплемінному розподілу його мешканців.

Зовнішній вал, заліснений віковими деревами, зберігся дуже добре. За винятком кількох в’їздів він впродовж трьох кілометрів ніде не переривається. У цьому валу знайдено кілька розгалужених підземних ходів і печер пізньосередньовічного часу, дослідження яких через завали поки що неможливе.

Дослідники вважають, що Мотронинське городище виникло в кінці VІІ — на початку VІ ст.до н.е. В басейні Тясмину знаходиться чимало менших за розміром аналогічних городищ, поява яких пов’язана з приходом в степи України кочових іраномовних власне скіфських племен, що несли загрозу автохтонному землеробському лісостеповому населенню. Це був час, коли в результаті скіфської експансії на зміну невеликим городищам чорноліської культури, зведеним для захисту від кіммерійців, споруджується ряд таких могутніх укріплень, як Пастирське, Мотронинське, Шарпівське, Плескачівське, Трахтемирівське та інші городища. Під час небезпеки в них можна було сховатися людям з їх майном і худобою, за наявність джерел дозволяла довго витримувати облогу.

Як визначна пам’ятка Мотронинське городище привертало до себе увагу не одного покоління дослідників. У 1898 та 1901 роках невеликі розкопки на городищі провів В.В. Хвойко. Він виявив земляний вал з рештками згорілих дерев’яних споруд і глибокий рів. Цікавим відкриттям Хвойка був глиняний жертовник круглої форми діаметром 1 м, що мав вигляд стовпа, верхня частина якого була прикрашена рельєфними концентричними колами. У кінці ХІХ ст. городище було обстежено О.О. Бобринським, який вперше опублікував його детальний план.

Опис городища знаходимо у І.І. Фундуклея, Л.І. Похилевича. Тут працювали такі відомі археологи, як І.В. Фабріціус, О.І. Тереножкін, В.О. Іллінська. З 1988 по 1996 рр. городище досліджувалось археологічною експедицією «Холодний Яр» Інституту Археології АН України під керівництвом С.С. Безсонової, а у 2001—2003 роках українсько-польсьсою експедицією на чолі з С.А. Скорим та Я. Хохоровськи. На жаль, за браком коштів подальше дослідження пам’ятки тимчасово припинилося.

За час роботи експедиції «Холодний Яр» була відкрита площа 3500 кв. м у межах внутрішнього укріплення, а також розкопано 10 невеликих курганів поблизу городища.

Період розквіту городища припадає на другу половину VІ — початок V ст. до н.е. У цей час були зроблені зовнішні оборонні споруди, що вимагало участі великої кількості людей, а також заселені окремі ділянки між внутрішнім та зовнішнім валами. Не виявлено ознак раптової загибелі городища. Очевидно, його населення з якихось причин переселилося в інші місця.

Археологічні розкопки на городищі виявили також матеріали інших історичних періодів: черняхівської культури (фрагменти кераміки), піньківської ранньослов’янської культури (напівземлянка з ліпним горщиком, ліпний горщик і срібна пряжка), знахідки давньоруського часу (бронзове окуття піхов кинджалів, залізний наральник), матеріали ХVІІ—ХVІІІ ст. (польська монета 1660 р., мідні російські монети пер. пол. ХVІІІ ст., господарча яма з керамікою і пічними кахлями кінця ХVІІ —поч. ХVІІІ ст., надгробок одного з ігуменів монастиря ХVІІІ ст.).

У скіфський час найбільш заселеним було внутрішнє укріплення, а також ділянки попід зовнішнім валом поблизу давніх в’їздів до городища. Житлові та господарські споруди розташовувались «кущами» без певної системи. Один з таких «кущів» займав площу 500 кв. м. Він складався з чотирьох невеликих напівземлянкових приміщень, одного великого наземного житла та 23 господарських споруд. В наземному житлі, що займала головне положення, на долівці було виявлено глиняний жертовник у вигляді круга діаметром до 1 метра, прикрашеного концентричними заглибинами. Під завалом глинобитно-каркасних стін знайдено 15 посудин та інші знахідки. Неподалік від жертовника знаходилася яма від вогнища з кухонними залишками серед яких вперше на городищі було знайдено глиняну статуетку бика. Поблизу житла знайдені також дві ямки з культовими залишками: в одній були кістки великої рогатої худоби, в іншій — уламки приблизно 30 глиняних коржів.
Житлові споруди, відкриті на городищі, були різних типів: наземні прямокутної або підпрямокутної форми, напівземлянки круглої, овальної, підпрямокутної форми, іноді зі стовпом всередині для покрівлі з очерету, хмизу, що, можливо, мала конічний верх. Стіни земляні, глинобитно-каркасні, або зрубні. Вогнища — за житлами, всередині — лише невеличкі, відкриті жаровні для зігрівання і освітлення житла — у вигляді глиняних підвищень округлої форми. Наземні житла були більшими, стіни загладжені з середини і побілені, долівка часто вкрита шаром обпаленої глини. На жаль, через погану
збереженість жител розміри та особливості їх конструкції дослідникам важко було з’ясувати.

В центрі внутрішнього укріплення в найвищій частині знаходилася «священна ділянка» — місце відправлення громадських культів продовж довгого часу. Тут під розораним зольним пагорбом знаходився прямокутний котлован площею 30 кв. м і глибиною 1 м із залишками численних жертвоприношень або колективних трапез у вигляді прошарків попелу, сажі, обпалених кісток тварин та глини. На думку дослідників, це було місце громадського культу, пов’язане із хтонічними культами.

Археологічні дослідження дозволили з’ясувати, що жителі городища займалися землеробством, скотарством, мисливством. Про розвиток землеробства лісостепового населення скіфського часу свідчить велика кількість ям-зерносховищ глибиною 2—3 м, де зберігали зерно в снопах. Відбитки злакових культур траплялися на денцях горщиків, пряслах, глиняних коржах. Це — просо, ячмінь, пшениця, жито. Зустрічалися уламки зернотерок та невеликі залізні серпи, кам’яні розтиральники.

Про велике значення скотарства у господарстві предків стародавніх слов’ян говорять знахідки великої кількості кісток тварин, зокрема великої рогатої худоби, коней, свиней та собаки. Кістки благородного оленя, зайця, тура, бобра, ведмедя, лося та вепра свідчать про полювання заради м’яса. Був знайдений цікавий уламок кістки оленя чи лося, в якій застрягло вістря стріли.
Серед інших знахідок на городищі цікаві вироби, виготовлені з бронзи та заліза. Залізних знарядь небагато, але вони високоякісні. Це — серпи, ножі, шила, голки, пробійники, тесла та ін. Застосовували цементацію, гартування. Частина речей виготовлена із високоякісної сталі. Із бронзи виготовляли наконечники стріл та прикраси — шпильки, браслети, сережки. За підрахунками на поселенні за дев’ять польових сезонів знайдено: 62 вістря стріл, 28 ножів, 25 шил, три голки, чотири пробійники, одне свердло, одне тесло, три серпи, 16 шпильок, п’ять браслетів.

Унікальною знахідкою на території Холодного Яру є бронзовий шолом ранньоскіфського типу, виявлений під час оранки. Плавлення та обробка металів здійснювалися, очевидно, на городищі. Знайдені залізні шлаки, шматки плавленого заліза, флюси, напівфабрикати. 85—90% керамічного посуду складає ліпний посуд, за час розкопок знайдено 43 000 його фрагментів. Типи посуду такі ж, як і в чорноліської культурі. Проте зменшується кількість лощеного посуду, прикрашеного врізним орнаментом. Це — тюльпаноподібні горщики, біконічні корчаги, лощені черпаки, миски тощо. Більшість з них була знайдена у фрагментах, але вченим вдалося багато горщиків, корчаг, мисок відреставрувати.

На городищі знайдено багато уламків античного посуду (біля 6500), зокрема із Ольвії. Це — амфори, горщики, глечики, кіліки. Зустрічаються і фрагменти дорогих чорнофігурних посудин, зокрема світильників та лутеріїв. Уже в другій чверті V ст. до н.е. на городищі простежується відсутність імпортного посуду. Очевидно, саме в цей час приходить період запустіння городища, що спричинилося загальною кризою суспільства лісостепової смуги Дніпровського Правобережжя внаслідок агресії степових кочовиків.

Вчені вважають, що землеробське населення Лісостепу скіфського часу було тим автохтонним підґрунтям, на основі якого на рубежі н.е. в Середньому Подніпров’ї, до південних територій якого відносяться землі басейну р. Тясмин, сформувалося ядро східнослов’янських племен, носіїв так званої зарубинецької культури (Ш ст. до н.е. —І ст. н.е.).

Неохідно сказати і про курганний могильник, що розташований навколо городища. Він знаходиться в густому листяному лісі, на території, що лежить на захід та південь від городища. Уперше план могильника був знятий О.О. Бобринським у 90-х роках ХІХ ст., він включав 23 насипи. У 1899 році В.В. Хвойком і Б.І. Ханенком було розкопано «декілька курганів», на жаль, яка-небудь конкретна інформація про результати тих розкопок не збереглася. В 1988 році експедицією «Холодний Яр» була проведена перевірка та коректування плану Мотронинського городища. Було досліджено територію могильника, що дало відомості про 60 насипів, які утворюють три курганні групи: Східну (23 насипи), Центральну (7 насипів) та Західну (30 насипів). Насипи більшості курганів поросли деревами. Найбільш великі кургани мають сліди пізніх грабіжницьких розкопок у вигляді великих розпливчастих воронок у центрі насипу. Експедицією було розкопано 10 курганів: №№ 2, 4, 5 в Східній групі, № 28 в Центральній, №№ 41, 42, 44 — 47 в Західній.

Розкопки дали такі результати. П’ять курганів було пограбовано в минулому шляхом вертикальних лазів. Майже всі кургани споруджені в один прийом із червонуватого ґрунту, в насипах зустрічалися кістки тварин, фрагменти посуду, вуглики, грудки глини та ін. — решки поховальної церемонії. У чотирьох курганах були відсутні поховальні споруди, вчені вважають їх символічними похованнями — кенотафами. У шести інших були виявлені ґрунтовіями у центрі підкурганної поверхні без яких-небудь слідів перекриття могил. У двох курганах поховані підлітки, в одному — жінка. Похованих супроводжував досить скромний інвентар: уламки стінок посудин, фрагменти горщиків, корчаг, миски, невеликі чашечки та ін. Виключенням був, вірогідно, курган № 42, могила якого відрізнялася великим розмірами, але на жаль він був повністю пограбований.

Датування розкопаних курганів — VІ—V ст. до н.е. Проведені дослідження могильника посіяли деякі сумніви щодо належності його населенню Мотронинського городища (порівняно невелика кількість
курганів для поселення площею 150 га, заселеному з кінця VІІ по початок V ст. до н.е., датування окремих могил часом більш пізнім, ніж час функціонування городища, окремі риси обряду, які знаходять аналогії у степовому кочівницькому світі та ін.). На думку вчених, розв’язати ці сумніви допоможуть подальші розкопки.

В 2001—2002 роках був досліджений найбільший курган «Скіфська могила», в якому було виявлено дві гробниці. Над центральною гробницею була шатрова конструкція. Тут було поховано одного чоловіка і двох жінок. У боковій гробниці було поховано багатого скіфського воїна, його хлопчика-слугу та бойового коня. Вчені вважають, що в цьому кургані були поховані члени однієї родини. Не дивлячись на те, що курган тричі грабувався, у дромосі бокової гробниці було знайдено бронзовий казан і античну миску, як залишки поминальної тризни. На виході з гробниці було знайдено точильний камень з ручкою, який був, ймовірно, загублений грабіжниками.

Під час відвідання Чигирина радимо вам ознайомитится з експозицією музею археології НІКЗ «Чигирин», де цілий зал присвячено Мотронинському городищу та могильнику.

Урочище Холодний Яр

Дубово-ясеневе урочище Холодний Яр — реліктовий лісовий масив, який має не тільки величезне історичне, а й природоохоронне значення.Воно є пам’яткою природи державного значення (розпорядження РМ УРСР №1085 р від 01.10.1968 р.), частина його площі (понад 1000 га) з відомими пам’ятками історії і природи віднесена до НІКЗ «Чигирин».

Холодний Яр має горбистий рельєф з великою кількістю глибоких балок з крутими схилами, які називаються тут ярами, що остаточно сформувалися близько 1 млн років тому. В урочищі п’ять найбільших ярів: Холодний, Гайдамацьий, Січовий, Поташний і Кіріківський. Є тут яри: Святий, Чорний, Циганський, Гадючий, Кривенків, Скарбний, Чернечий, Червоний.

Найдовший і найглибший з них — Холодний — дав назву всій території навкруги. Загальна довжина балок ярів становить 250 км.

Існує кілька легенд про походження назви Холодний Яр. Перша пов’язана з кліматичними умовами: в глибоких лісистих балках влітку збирається холодне повітря. Місцеві довгожителі говорять, що Холодний Яр «холодив» спини тільки ворогам, а для них, що хрещені шаблями і мічені кулями, він завжди був теплим і рідним домом. Друга легенда ось така: в часи монголо-татарської навали в лісових хащах над річкою Сріблянкою заховалася з дітьми Меланка Холодна. З часом до неї приєдналися й інші втікачі. Так виникло поселення з назвою Холодне, а ліси навколо нього назвали Холодноярськими. Є й інша трактовка цієї версії: ніби Маланка Холод (Холодна) жила з малим дітьми у крайній хаті під лісом, на дорозі до яру, а утікачі, що намагалися переховуватися у тутешніх лісах, зупинялися ночувати в її хаті, тому що боялися йти далі.

Привітні холодноярські ліси до своїх гостей. Високі трави стеляться шовком на галявинах. А їх в Холодному Яру кілька десятків видів! Гарно тут у будь яку пору року, але найкраще влітку. Навколо стоїть голуба прозорість, а повітря тепле й пахуче. І чим ближче до Холодного Яру, тим пахучіше й духмяніше повітря від цих різноманітних трав. Могутній і ніжний, мальовничий і строгий, незвичайний і рідний, теплий і водночас холодний, заворожуючий і насторожуючий… Кожен бачить його порізному, але ніхто не залишається байдужим!

Великі лісові галявини займає вічнозелений хрещатий барвінок: їх загальна площа 120 га. У Холодному Яру нараховується понад 140 видів різних дерев і чагарників. З них 75 — місцеві. Найпоширеніші породи дерев в холодноярському лісі: дуб, ясен, граб, сосна, клен. Відомі і рідкісні для цих країв породи: модрина європейська і сибірська, дуб червоний, амурське коркове дерево, вишня східна, сосна Веймутова, бархаамурський та інші. Серед лісових насаджень збереглися залишки старих садів — яблуневих, грушевих, черешневих. Багатосортова колекція волоського горіха нараховує кілька сот дерев у віці до 150 років.

Багато «червонокнижних» рослин можна зустріти в Холодному Яру: бруслину карликову, підсніжник, конвалію, орхідею (булатку довголисту), леверду (цибулю ведмежу) та інші.

Красенями стоять серед буйної рослинності елітні дуби. Цінність їх у  тому, що столітньої величі вони набирають вже в 50—60 років. Високі і стрункі (21 м в висоту до першої гілки), вони мов козацькими списами пронизують навколишні лісові хащі. В Європі таких дубів трохи більше трьохсот, сім з них знаходяться в Холодному Яру. На міжнародному ринку живці таких дубів оцінюються дуже дорого. Найкрасивіший елітний дуб Холодного Яру росте біля Гайдамацького ставка.

Дуб Максима Залізняка

А найстаріший дуб Холодного Яру, якому більше 1000 років, росте на х. Буда і має назву дуб Максима Залізняка. Багато легенд розповідають про нього місцеві жителі. Повз нього проходили половецькі, татарські,турецькі орди. Стоїть він на стародавньому Чорному Шляху і впродовж століть бачив багато лиха на українській землі. Його стовбур в діаметрі — 8,65 м, а загальний об’єм — 37,5 куб. м.
Легенди розповідають, що під кроною цього дуба збирались повстанці на чолі з Максимом Залізняком. Саме тут давали вони клятву, не шкодуючи життя боротися з польським засиллям. А пізніше саме під цим дубом Тарас Шевченко слухав оповідання місцевих жителів про гайдамаків, а потім написав поему «Гайдамаки» та вірш «Холодний Яр», намалював картину «Дуб на хуторі Буда».

Шість разів блискавки ударяли в дуб, його стовбур розірвало зверху до низу, залишивши ніби шрами на тілі воїна, але він вижив, не схилився перед часом і стихією. Поруч з ним росте дуб-онук, якому 680 років, а в інших місцях Холодного Яру збереглося багато гіллястих дубів-ветеранів віком 300—500 років.

З четвероногих і пернатих мешканців Холодного Яру найчастіше можна зустріти косулю й лисицю, дятла й солов’я. Трапляються також вовки, кабани, зайці та інші мешканці черкаських лісів.

Двадцять років тому в Холодному Яру нараховувалось 17 невеликих озерець та 150 джерел, зараз їх кількість значно зменшилась. З джерел витікають річечки Сріблянка, Жаб’янка, Креселка, Лубенка та інші. Всі вони впадають в р. Тясмин, яка тече, майже замикаючи коло навкруг Холодноярської височини.

Багато джерел здавна зажили слави цілющих. Дослідження свідчать, що найбільше в цих місцях радонових джерел. А з переказів місцевих жителів відомо, що ще козаки й гайдамаки лікували рани джерельною водою. Ще й тепер літні люди йдуть до цих джерел пити воду, коли захворіють і кажуть: «Від усіх хвороб». А до джерела «Дзюркало» (на околиці с. Мельники) та «Живун» (в Атаманському парку) йдуть навіть з сусідніх областей.

Гайдамацький ставок

Незвичайністю своєю захоплюють ставки Холодного Яру. Поруч з Мотронинським монастирем розташований Гайдамацький ставок, який століттями беріг таємниці. Легенди розповідають, що тут гайдамаки святили свою зброю. В 1968 та 1995 роках тут проведено благоустрій і на дні ставка було знайдено багато ножів, списів, люльок, кресал та інших речей і зброї гайдамаків. Біля Гайдамацького ставка обладнане зручне місце для відпочинку. Багато туристичних груп зупиняються саме тут на обід чи вечерю. Майже навпроти Гайдамацького ставка розташовані давні печери. Можна побачити два отвори: в давні часи тут були ворота. За деякими даними, довжина підземних ходів сягає близько 28 км. Вели вони від Мотронинського монастиря до оборонних валів, до Холодного, Червоного, Святого та інших ярів. Розповідають, що вони з’єднували Мотронинський монастир з сусідніми монастирями — Жаботинським та Онуфріївським. Згідно досліджень, всередині печер були розташовані дві підземні церкви, багата бібліотека. Сюди монахи ховали церковне начиння і скарби під час чисельних нападів на монастир впродовж багатьох століть.