Літературні джерела
Категорія:
Легенди Чигиринщини
Мотронинський монастир
Народні легенди і перекази зберегли до наших днів таємничі і дивні історії, пов’язані з монастирем. Стіни давнього городища чули тупіт баских коней воєвод одного з найвеличніших князів Київської Русі – Ярослава Мудрого. Він уподобав це місце, а згодом подарував його своєму кращому воєводі – Мирославу. Глянув він Мирослав з високих круч на хвилі Дніпра, що як твердять перекази, вирували біля валів холодноярських городищ, скинув свій шолом і звелів закласти на найбільшому городищі нову фортецю. Обніс її високим земляним валом, створив різноманітні укріплення у відрогах ярів, побудував печери. Було тут 2 підземні церкви і підземна в’язниця.
Народна пам’ять зберегла багато легенд і переказів про походження назви монастиря.
Одна з легенд розповідає, що дружина Мирослава, княжна Мотрона, в часи, що передували нашестю Батия, не діждавшись свого чоловіка з далекого походу, зібрала нові дружини і вирушила на його пошук. По дорозі зустріли якесь військо. І, можливо, через те, що була ніч, чи від того, що військо було в одязі, відібраному у ворогів, не розпізнали що то за сила і зійшлися в жорстокій битві. Княжна билася нарівні зі своїми дружинами і заколола не одного воїна, у тому числі й воєводу. Аж під ранок з’ясувалося, що “неприятельське” військо було дружиною Мирослава. Невтішна вдова, поховавши вбитого чоловіка, у відчаї постриглася у черниці й заснувала монастир.
За іншою легендою було так:
Вирушаючи на битву з печенігами, звелів Мирослав своїй дружині і слугам берегти фортецю від можливих наскоків численних ворогів. На валах фортеці мов мурашок – так того люду. Майорять прапори. Біля головного з них – дружина воєводи – Мотрона. Лице світле, що вода з криниці, очі ясні, що зорі вранці. Вертало військо Мирослава з перемогою, з багатою здобиччю. Хміль успіху розбурхав серце воєводи.
Вирішив воєвода перевірити: чи не спить фортеця, чи пильно стережеться Дикого поля вірна дружина Мотрона? Звелів воєвода шикуватися бойовим строєм, переднім воїнам вороже вбрання одягти, ворожі прапори догори здіймати а ще звелів по ворожому на приступ сурмити. Мовчала фортеця. Вже біля пристані флот, а вали безлюдні. Та як стали днище кораблів пісок на дні доставати, наказала Мотря своїм воїнам вийти з засідки і стріляти з пищаль. Полетіли стріли і каміння на воїнів Мирослава. Немало дружинників загинуло, поки була з’ясована помилка, поки на валах схаменулися, що не чуже військо перед ними, а Мирослава. Не стало і хороброго воєводи, лежав з пробитим серцем. Оплакавши коханого, пішла з тієї розпуки Мотря на все життя в черниці. А щоб увіковічити пам’ять про трагічну загибель Мирослава, звеліла збудувати біля пристані чоловічий монастир. І звався він з тих часів Мотрониним.
За іншою версією, Мирослав хотів перевірити не надійність варти, а вірність своєї дружини Мотрони – чи не віддається вона любощам з кимсь іншим за його відсутність? Темної ночі він хтів тишком - нишком зненацька ввійти в городище. Але сторожа була пильною і, на жаль, не впізнала свого князя…
Як воно було насправді, цього ми, за давністю літ не знаємо. Але історія документально свідчить, що монастир будувався протягом 1037-1059 рр.
