Запорозький козак Максим Залізняк увічнив своє ім'я тим, що очолив Коліївщину - велике народно-визвольне (гайдамацьке) повстання 1768-1769 рр. на Правобережній Україні. У XVIII ст. гайдамаками (у перекладі з тюркської слово «гайдамака» означає «гнати», «турбувати», «чинити свавілля») польські шляхтичі називали насамперед учасників селянських рухів, українських повстанців. Назва повстання «Коліївщина» походить, очевидно, від слів «колоти», «колій», які характеризували повстанця, котрий нищить ворогів, або ж від слова «кіл», тобто предмета, що міг використовуватися як зброя.

В історичних джерелах не збереглося відомостей про дати народження та смерті Максима Ієвлевича Залізняка. За одними даними він народився у містечку Медведівці, за іншими - у селі Івківцях поблиз Медведівки (тепер Чигиринського району Черкаської області). Юнаком Максим подався на Запорозьку Січ, де пройшов суворий козацький вишкіл. У пошуках засобів до існування наймався на різні роботи. З 1762 р. працював на рибних промислах на Дніпрі. Пізніше заробітчанська доля закинула його до Очакова.

Залізняк мав розвинену політичну самосвідомість і загострене почуття соціальної справедливості. Тому його не залишили байдужим різке посилення релігійних переслідувань православного населення, репресії та загострення соціальної обстановки на Правобережній Україні, спричинені діяльністю учасників Барської конфедерації (являла собою опозиційний рух частини польської шляхти проти короля, в якому вбачали російську маріонетку). У березні 1768 р. Залізняк разом з кількома побратимами-запорожцями зібралися на таємну зустріч у Мотронинському Троїцькому монастирі. На ній було ухвалено рішення про підготовку до повстання. Залізняка проголошено полковником. На Запорожжя, Правобережну і Лівобережну Україну відправлено козацьких посланців із закликами до боротьби проти польсько-шляхетських поневолювачів. Вже у травні в Холодному Яру (поблизу Мотронинського монастиря) було сформовано боєздатне ядро повстанського війська чисельністю близько 400 чоловік. 26 травня цей загін на чолі з Максимом Залізняком виступив у похід.

Повстанці швидко оволоділи Медведівкою, Жаботином, Смілою, Черкасами, Каневом, Богуславом, Мошнами, Кам'яним Бродом, Лисянкою та багатьма іншими населеними пунктами Подніпров'я. Рятуючись від народного гніву, в укріплені міста кинулися шляхтичі, їхні управителі, слуги, орендарі та лихварі. Близько 6 тис. їх зібралося в Умані. Це місто було потужною фортецею. Його оточували рови, вали з міцним палісадом, на яких розміщувалося 32 гармати. Всередині міста знаходилися додаткові оборонні споруди. Умань захищали солдати гарнізону, а також полк надвірних козаків польського магната Потоцького. Напередодні штурму міста до повстанського загону Максима Залізняка приєдналися надвірні козаки на чолі з сотником Іваном Гонтою. 10 червня повстанці взяли Умань у свої руки.

Розпочалася нова фаза народного повстання. Урочище Карчівка поблизу Умані перетворилося на основний повстанський табір. На загальній раді повстанців обрано гетьмана та старшину. Гетьманом став Максим Залізняк. Керівники Коліївщини приступили до організації влади на визволеній території на засадах козацького устрою. У цьому зв'язку Залізняк повсюдно розсилав свої універсали. Проголошувалася ліквідація польського панування, унії та панщини. Вживалися заходи для зміцнення бойових загонів повстанців, які будувалися на організаційних засадах й традиціях козацького війська (поділ не сотні, десятки, запроваження посад сотників і осавулів, використання військових прапорів та ін.). У різні райони Правобережжя вирушали загони, перед якими ставилося завдання проганяти польську шляхту з української землі. Дедалі більшого розмаху набувало покозачення селянства.

Такий характер повстання не на жарт налякав російський уряд. Його вельми непокоїло насамперед те, що полум'я соціальної боротьби селянства Правобережної України може перекинутися на українські території, які перебували під владою Російської імперії. Катерина II вирішила силою зброї придушити визвольний рух на Правобережжі. Реалізації подібних намірів сприяло те, що в цьому регіоні вже знаходилися російські війська, які допомагали польському королю загнуздати рух конфедератів.

Російське командування відправило до Умані карателів - полк донських козаків, який вів полковник Гур'єв. Не виказуючи своїх справжніх намірів, царський полковник розташувався зі своїми силами під містом поруч з табором повстанців. Вдаючи з себе союзника Залізняка і Гонти, Гур'єв став обговорювати з ним перспективи спільних військових операцій проти конфедератів. 8 липня, дізнавшись про наближення до Умані додаткових континґентів російських військ, він розпорядився влаштувати для повстанців бенкет. Тим часом його солдати непомітно захопили склад зброї, коні повстанців і оточили їхній табір. Запросивши Залізняка, Гонту та інших ватажків до свого намету, Гур'єв наказав їх заарештувати. Одночасно царські війська почали брати у полон учасників повстання.

Протягом липня-серпня 1768 р. виявилися розгромленими більшість повстанських загонів. Гайдамаки - жителі Правобережжя були передані для покарання польським властям. Особливо жахливими і масовими стали страти учасників Коліївщини у селі Кодні (тепер Житомирського району Житомирської області). Ті повстанці, які мали російське підданство, після жорстоких тілесних екзекуцій були заслані на каторгу до Сибіру. За вироком Київської Губернської канцелярії Залізняка засуджено до середньовічної кари - колесування. Утім, цю кару було замінено іншою - повстанському ватажку було завдано 150 ударів батогом, піддано клеймуванню і заслано в Нерчинськ на довічну каторгу. За деякими свідченнями він звідти утік і взяв участь у селянській війні в Росії 1773-1775 рр. під проводом Омеляна Пугачова. Героїчна постать Максима Залізняка оспівана в усній народній творчості - історичних думах, піснях, переказах та леґендах.

Петро Сас

Джерело: http://spilka.us.org.ua/

Василь Степанович Чучупак

Василь Степанович Чучупак народився 1894 року в селі Мельники Чигиринського повіту Київської губернії. Батьки — Оксана Сидорівна Лівацька та Степан Григорович Чучупак мали п'ятеро синів: Петро, Орест, Василь, Олекса і Дем'ян. Троє з них: Василь, Петро та Олекса стали повстанськми отаманами.

Похований у рідному селі. Могила збережена і впорядкована.

Джерело: http://uk.wikipedia.org/