Мошногір’я – своєрідний і неповторний куточок Черкащини, де все ніби дихає старовиною і чарує подорожніх рідкісною красою навколишньої природи. Прилеглі до високого Мошногірського кряжу землі здавна були заселені людьми. Як свідчать письмові джерела , село Мошни виникло  понад 500 років тому на берегах сучасних річок Вільшанка та Мошна. Вперше Мошни згадуються під 1494 роком у дарчій грамоті  великого князя литовського Олександра як село, що було  заселено й раніше. Мешканці села виконували сторожову службу та ясачу повинність ( давали ясу – сигнал про наближення ворога) , але татари знищили село. Князь Семен Олелькович дозволив боярину В. Єршовичу знову заселити цю місцевість. Але за археологічними дослідженнями ця місцевість була заселена здавна . Тут виявлено багатошарове поселення, поселення доби бронзи та черняхівської культури, велика курганна група з 33 насипами.Оригінальними знахідками цього періоду є фрагменти глиняних ложок, в ручках яких є заглиблення для вставки держаків або кістяних рукояток. Крім Мошен, такі ложки ніде не зустрічались.  В північно- західному напрямі від Мошен знаходиться група курганів. За словами археолога М.О. Сухового, це унікальна група курганів епохи пізньої бронзи та скіфської доби. Зокрема, в одному з курганів було знайдено  бронзові ножі, які зараз експонуються в Музеї цінностей Києво-Печерської Лаври .З 8 по 3 ст. до н.е. на території Мошен проживали скіфські племена. Німими свідками того часу стоять в окрузі села де­сятки курганів.

Багата також територія Мошен на поселення черняхівської культури (3-5 ст. н.е.). Вони знаходились там, де зараз розташовані ставки Оніщенка І.М. , а могильники цього ж пе­ріоду - поруч, праворуч від дороги, яка веде на с.Тубільці і в районі урочища, що носить назву Чирва. На одному з таких поселень було знайдено скарб срібних римсь­ких монет від імператора Адріана до Коммода вагою понад 30 кг, що свідчить про зв'язки місцевого населення з іншими на­родами та територіями, на цю думку наштовхують також знахідки трипільської культури на території села Мошен.

На початку ХУІст. Мошни належали В. Домонту, у якого село купив О.Вишневецький .Він  спорудив тут замок та костьол. З 1592 року Мошни користувались Магдебурзьким правом. Незадоволені своїми  ущербними правами місцеві селяни й козаки піднімають повстання у 1625 та 1637 роках. У 1637 році  Мошни стають центром селянсько- козацького повстання під проводом гетьмана Павла Бута ( Павлюка), на заклик якого тут збирається 14 тисяч селян і козаків. 6 грудня 1637 р. вони дали бій під с. Кумейки. І хоча ця битва була програна, вона увійшла в історію національно – визвольних змагань українського народу як одна із найважливіших.

Активну участь беруть мешканці села у національно- визвольній війні1648-1654 років.З 1649р. Мошни стали козацьким сотенним містечком.  Відомий історичний факт: в Мошнах зупинявся    у 1649 р. російський посол Григорій Унковський, що прямував до Б. Хмельницького в Чигирин . Бував тут і сам гетьман. А 1654 року, після Переяславської Ради, представник російського уряду Тимофій Спасителів прийняв у мешканців села присягу на вірність Росії.

В другій половині ХУІІ ст. на Мошни не раз наїздили татари і турки – 1665, 1667, 1677-1678 роках. Тому 1679 року мешканці села переселилися на Лівобережжя. А за умовами «Вічного миру» 1686 року Мошни потрапляли до тієї полоси Подніпров’я  яка мала стояти пустою і не підлягала заселенню. Але Мошни поволі залюднювалися знову.Від Вишневецьких вони перейшли до Радзівілів, потім – до Моравських, Любомирських. Останні продали село князю Потьомкіну. Пізніше село у спадок отримала небога князя Браницького, яка віддала Мошни у посаг своїй дочці, що вийшла заміж за графа Воронова.

В 1811 році Мошни стають містечком, в 641 дворі мешкало тоді 4794 чоловіки, діяла  лі­карня, працювали ґура­льня і цегельня.З 1819 року Мошни — центр великого маєтку графа М.С. Воронцова.Руками кріпаків граф Воронцов збіль­шував орні землі, в 1930-х рр. він провів меліоративні роботи, прорив до 60 км канав, осушив велику  площу боліт. В економіці маєт­ку велику роль відігра­вало човно-і пароплав­ство. Саме тут, у Мошнах, біля гирла Вільшанки, 1823 року був побудований пер­ший на Україні пароплав « Бджілка», пізніше – «Надія». 

В 1840 році в центрі містечка була побудована Преображенська церк­ва, а посеред Мошногірського парку виріс трьохповерховий палац графа Воронцова. Славилося село своїми умільцями. Відомо, що на будівництві Алупкінського палацу графа Воронцова працювала бригада ліпників із Мошен. Влітку 1859 року в Мошнах побував Т.Г. Шевченко, жив у будинку полковника Грудзинського та міщанина Нагановського, який тримав у селі постоялий двір. Хата останнього збереглася і буде відреставрована за державною програмою «Золота підкова Черкащини».

Після реформи 1861 року селяни отримали невеличкі наділи, а заво­рушення 1862 року не змінило їх становище. Малоземелля та безземел­ля гнали їх у найми і на заробітки до Херсонської, Катеринославської, Подільської, Таврійської та Київської губерній.

З 1880-х років і до 1917 року власницею Мошенського маєтку була онука графа Воронова помічниця К.А. Балашова. В цей час в Мошнах зростає промисловість, будується ґуральня., лісопильний,  цегляний, медововарний, воскобійний, 3 маслобійні заводи, просорушка, ковбасня та низка інших невеликих підприємств. До 1900 року Мошни стали важливим торгівельним й економічним осередком Наддніпрянщини з власним поштово – телеграфним відділенням, з 32 крамницями, базарами та дводенним ярмарком раз на рік.Під час перебування в Мошнах ви дізнаєтесь про ці та інші цікаві сторінки історії села.