Літературні джерела
Категорія:
Легенди Тальнівщини
Скеля кохання
Було це дуже давно. Полюбив бідний Степан панночку, графа Шувалова племінницю, не за добро та коні, а за сині очі, біляві коси, добре серце. Та й вона його не цуралася. Вибігала панночка після заходу сонця до нього в ліс і щебетала, як та пташечка. Та не дадуть злі люди добру й коханню зжитися, серцю бідному з багатим з’єднатися. Донесли графу Шувалову заздрісні негідники: “Кохається ваша панночка, та й ще з мужиком”. Розсердився граф, кров’ю очі налилися. Наказав своїм слугам Степана впіймати та й убити за те, що відважився до панянки графського роду доторкнутися. Затримали слуги Степана, привели до маєтку. А пізно ввечері бачили люди, що повели кудись Степана з зав’язаними очима, з руками, скрученими за спиною.
Молода панночка, певне, знала, що заподіяв злий дядько її коханому. Розповідали, що вся в сльозах вибігла вона з воріт багатого маєтку та й зникла в лісі. А на ранок знайшли її тіло біля річки, над якою височила горбата скеля; а на ній засохли тоненькі цівочки крові. Скеля ніби плакала над розбитим коханням бідного парубка та тендітної панночки.
А скелю ту з того часу прозвали скелею Кохання, назва її збереглася і по цей день. Знаходиться вона в Тальнівському парку, заросла скеля пишними кущами та чагарниками.
ЛІТЕРАТУРНИЙ ПОРТРЕТ МІСТА НАД ГІРСЬКИМ ТІКИЧЕМ І ТАЛЬЯНКОЮ
…Кожен прагне пізнать себе в цьому безмежному світі,
Залишити свій слід і у просторі, і на землі.
Кожен мусить продовжитись в рідних онуках і дітях,
Переживши тривоги, долаючи болі й жалі.
(К. Кособлик)
Викликати інтерес і збудити в нащадків почуття шани до витоків високої культури і духовності пращурів, любові до рідного краю, до благословенної довколишньої природи міста Тального, що розкинулось на мальовничих берегах Гірського Тікича й Тальянки в центрі України, літературними рядками та поетичними словами – стало метою місцевих авторів.
Потонуло небо у ставкових плесах,
Де стрункі берези з вітром гомонять.
Вродою милують листопади й весни,
В кожну пору, білі, вродою п’янять.
Ой Тальне моє над Тальянкою
Простелилося вишиванкою.
Луг калиновий, гай березовий,
Край, веселкою підперезаний.
Ой Тальне моє над Тальянкою
Простелилося вишиванкою.
Верболозами і калиною
Повінчалося з Україною.
К. Кособлик
Переконатись в цьому можна, коли перегорнемо сторінки поетичної збірки «Уклін святині отчого порогу», Черкаси, 2006р. Адже лейтмотивом її якраз і є любов до рідної землі, до колиски дитинства – міста, до якого, за висловом одного з авторів, «серцем прикипів».
«На світі міст красивіших доволі»,-
Хтось, може, дорікне мені колись.
Але не пожалкую я ніколи
Про те, що у Тальному народивсь.
О, не злічити ті шляхи-дороги,
Якими я півсотні літ ходив.
Мені троянди кидали під ноги
Хрещатий Київ і гривастий Львів.
Та, де б не був, завжди спішив додому,
До Тікича скелястих берегів,
Бо тільки тут не відчував я втоми,
Бо до Тального серцем прикипів.
Невеличке, та співуче,
І зелене, і квітуче,
Наймиліше, найсвітліше,
Найдорожче, найсвятіше,
Неповторне і єдине
Місто в центрі України.
А. Довгань
«Уклін святині отчого порогу» - це перша поетична колективна збірка про древнє і славне містечко Тальне, що розкинулось на крутих берегах Гірського Тікича й Тальянки на Черкащині, в самому центрі матері України. Це перша спроба створити узагальнений поетичний образ малої Батьківщини, яка мила серцю не тільки авторам віршованих рядків, а й усім, хто народився, виріс чи хоч трохи жив у цьому неповторному, благодатному краю.
У всіх є мала батьківщина –
Село або місто своє.
До тебе душа моя лине,
Колиско дитинства, Тальне.
Не можна Тальне не любити,
Що тоне в квітучих садах,
Тальнівців таких працьовитих
І хліб золотий на ланах.
У райдужнім сяйві світанків
Краса навкруги виграє.
Загадка мисливського замку
Спокою комусь не дає.
Століття минає двадцяте,
А що нам готує нове?
Будуймо ж майбутнє завзято,
Нехай розквітає Тальне.
В. Седень
У різні часи його обживали буго-дністровці, трипільці-орії, черняхівці, русичі, козаки-українці. Та всім їм священне ім’я – хлібороби. Голос далеких предків живе в наших душах, у нашій крові. І лягають на папір поетичні рядки…
У мого міста хліборобська доля.
Вона для нас – як талісман надій.
Серед річок і золотого поля
Цвіте Тальне – столиця наших мрій.
З глибин віків, з глибин душі народу
Веде свій мужній рід моє Тальне,
Нехай не в’яне українська врода,
Нехай чарує й радує мене.
А. Поліщук
Вірші, вміщені у збірці, написані за роки останнього півстоліття. Їх автори – не професійні літератори, а вчителі й журналісти, інженери й працівники культури, яких об’єднує любов до художнього слова. Хтось із них краще, хтось гірше володіє рідною мовою, основами віршування. Але добре і головне вже те, що писали ці вірші наші земляки – люди, які не байдужі до історії рідного краю, його сьогодення і майбуття.
Якщо глянути на жанрове розмаїття поезій, то й за тематикою, і за якістю почуттів вони різні. Зокрема, є твори громадянського, філософського звучання, є й особиста, тобто інтимна, лірика, але найбільше – пейзажної. Певне, чарівність тальнівської природи надихає поетичну душу на творчість.
Калиновий край
–Ой Тальнівщини, рідний мій краю,
Край калин і п’янких чебреців.
Ці квітучі простори кохаю
І буяння дозрілих хлібів.
Заколишеш мене соловейком,
Гірким запахом трав, полину.
На зорі світанковій раненько
Ти зозулею збудеш зі сну.
Поведеш у поля неозорі
І напоїш нектаром з квіток.
Задзюрчиш у струмочках прозорих,
Защебечеш піснями пташок.
Забілієш садами вишнево,
І плодами у осінь прийдеш,
А опісля рясним листом клена
Долу килимом жовтим впадеш.
Г. Вовк
Уклін святині отчого порогу
Уклін святині отчого порогу.
В житті стежина звідти пролягла.
Уклін тобі, багата і розлога,
Тальнівська земле, серцю дорога.
Люблю красу твоїх полів і неба
І срібний Тікич в рідних берегах.
Мені нема милішої за тебе,
Тальнівська земле, серцю дорога.
Твоє багатство – працьовиті люди,
Хто правду й пісню в серці зберіга.
Хай щедра щастям доля твоя буде,
Тальнівська земле, серцю дорога.
Не забуваймо отчого порогу:
В життя стежина звідси пролягла.
Щаслива будь, багата і розлога,
Тальнівська земле, серцю дорога!
П. Власюк
