Тарас Григорович Шевченко
(9.03.1814 — 10.03.1861)

Класик української літератури, національна гордість українського народу

 Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 р. в с. Моринцях Звенигородського повiту Киïвськоï губернiï (тепер Черкаська об­ласть) у родинi крiпакiв Григорiя i Катерини Шевченкiв. Батько Тарасiв був не тiльки добрим хлiборобом, вiн ще й стельмахував та чумакував, до того ж умiв читати й писати. Досить пророчим вия­вився батькiв заповiт: "Синовi моєму Тарасовi зi спадщини пiсля мене нiчого не треба. Вiн не буде людиною абиякою, з його вийде або щось дуже добре, або велике ледащо; для нього спадщина по менi... нiчого не значитиме...". Коли Тарасовi було два роки, родина переïхала до села Кирилiвка (Керелiвка). Пiзнiше Т. Шевченко дуже часто називав своєю батькiвщиною саме Кирилiвку, говорив, що тут вiн i народився (про себе, малого, i про батькiвську хату в Кирилiвцi Шевченко згадував у повiстi "Княгиня").
У 1822 р. батько вiддав сина в науку до дяка, а наступного року померла мати Тараса.
Батько одружився вдруге з Терешеичихою, яка мала трьох своïх дiтей. З того часу в родинi точилися постiйнi сварки мiж батьком i мачухою, мiж дiтьми.

Пiсля смертi батька мачуха вижила пасинка з батькiвськоï оселi, i Тарас жив у кирилiвського дяка-п'яницi Петра Богорського. У 1829 р. Тарас став служником-козачком пана Енгельгардта, згодом переïхав з ним до Петербурга. У 1832р. пан вiддав Шев­ченка до живописних справ цехового майстра Ширяева (здiбностi до малярства виявилися в Тараса дуже рано: ще змалку крейда й вуглинка були для нього неабиякою радiстю, а прагнучи стати художником, хлопець побував у трьох церковних малярiв. Проте жоден з них не виявив у хлопця таланту). Хоч вiд жорстокого ма­ляра Тарасовi не раз дiставалося, але вiн терпiв задля омрiяного мистецтва. Хлопець чимало малював з натури. Одного разу, пере­мальовуючи статуï в Лiтньому саду, Шевченко зустрiв земляка Ї художника I. Сошенка, який познайомив його з видатними дiячами росiйськоï й украïнськоï культур (К. Брюлловим, В. Григоровичем, Оi Венецiановим, В. Жуковським, Є. Iребiнкою).
У 1837р. Тарас Шевченко написав поему "Причинна", а 22 квiтня 1838 р. спiльними зусиллями згаданих митцiв Шев­ченко був викуплений з крiпацтва. Цього ж року вiн став вiльним слухачем Академiï мистецтв, а згодом одним з найулюбленiших учнiв видатного росiйського художника Брюллова. У 1840р. Тарас Шевченко надрукував поетичну збiрку "Коб­зар". А восени був удостоєний срiбноï медалi другого ступеня Академiï за картину "Хлопчик-жебрак, що дає хлiб собацi". На­ступного року вийшла окремою книжкою поема "Гайдамаки". У 1843-845 pp. поет вiдвiдав Украïну. За кiлька мiсяцiв вiн устиг побувати в багатьох мiсцях Киïвщини, Чернiгiвщини та Катеринославщини (тепер Днiпропетровська область). Пiдчас ман­дрiв поет гостював у лiберально настроєних панiв. Але найбiльше його вразили побаченi картини злиденного життя крiпакiв, ïхнє безправне становище. Побував Тарас i на мiсцi розташування славноï Запорозькоï Сiчi. У рiдному селi Шевченко побачився з братами й сестрами, застав ще живого дiда, намалював його, а також свою хату.
У 1845р. поет повернувся до Петербурга, завершив навчання в Академiï, видав на власнi кошти "Живописну Украïну" і серiю картин, де вiдображено iсторичнi мiсця Украïни, ïï побут i природу. Написав п'ять поем: "Кавказ", "Єретик", "Великий льох", "Наймичка", "I мертвим, i живим..." та всесвiтньо вiдомий "За­повiт": У 1846р. Тарас Шевченко вирушив до Украïни з метою там оселитися, знайшов роботу в Киïвськiй археографiчнiй комiсiï та почав змальовувати й описувати iсторичнi пам'ятки по всiй Украïнi. Цього ж року в Києвi поет познайомився з викладачем iсторiï Киïвського унiверситету, в майбутньому s видатним ученим-iсториком, письменником та публiцистом М. Костомаровим, який загiтував Шевченка вступити до таємноï полiтичноï органiза­цiï  Кирило-Мефодiïвського братства, яке поширювало iдеï слов'янського єднання, маючи за мету утворення федерацiï вiль­них слов'янських народiв.
Основний програмний документ органi­зацiï 5 квiтня 1847 р. Шевченка було заарештовано i вiдправлено до Петербурга. Пiсля закiнчення слiдства поет "за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений" засланий до Орен­бурзького окремого корпусу рядовим солдатом на 10 рокiв без пра­ва писати та малювати. Заборона писати й малювати найбiльше обурила Тараса: "Забрано найблагороднiшу частину мого бiдного iснування!
У 1848р. поета взяли художником у наукову експедицiю пiд керiвництвом гуманноï людини О. Бутакова для вивчення й опису Аральського моря. У 1850 р. Шевченка переведено до Новопетровського укрi­плення  на пiвостровi Мангишлак. Умови тут були жахливими. Навколо пустеля, пiсок i солона вода, до найближчого культурно­го центру тисячi кiлометрiв, дорiг жодних, клiмат такий шкiдли­вий, що солдатiв тут змiнювали через два роки. Шевченка ж про­тримали в цiй мертвiй глухоманi майже сiм рокiв. На початку 1857 р. друзi поета отримали царський дозвiл на його звiльнення, але офiцiйного дозволу Шевченку довелось чекати аж до серпня. У 1859 р. Шев­ченко отримав дозвiл повернутися в Украïну. Але за революцiйну агiтацiю серед селян його знову заарештували i звелiли виïхати до Петербурга.4 вересня 1860 р. Рада Академiï мистецтв надала Шевченковi звання акадецiка-гравера. Цього ж року виходить нове видання "Кобзаря". Шевченко багато працює: пише вiршi, створює новi гравюри, стежить за поширенням свого "Букваря", планує ви­дання кiлькох пiдручникiв.

Тяжке десятирічне заслання, хвороби спричинилися до передчасної смерті поета. 10 березня 1861 р. Тарас Григорович Шевченко помер.
Хоч офiцiйнi кола потурбувалися, щоб повiдомлення про смерть поета було надруковане iз запiзненням, i хоч була сильна негода, на похорон Шевченка зiбралося багато людей. Бiль, не­вимовна туга огорнули друзiв та шанувальникiв поета. Надгробнi промови виголошувалися украïнською, росiйською та польською мовами. Труну з тiлом Великого Кобзаря несли студенти з церкви аж на Смоленське кладовище. У травнi цього ж року тiло Великого Кобзаря було перевезене в Украïну й поховане на Чернечiй горi бiля Канева.

 Украïнський народ шанує пам'ять свого видатного сина. З 1918р. щорiчно вiдзначається День народження Т. Шевченка. По всiй Украïнi встановленi пам'ятники поетовi, вiдкритi музеï, його могилу оголошено заповiдником, iм'я поета присвоєно учбо­вим закладам, науковим установам, театрам, вулицям, бульварам, площам, пароплавам тощо. Починаючи з 1962 р., щорiчно при­суджуються Державнi премiï Украïни iменi Т.Г. Шевченка в галузi лiтератури i мистецтва. Масовими тиражами друкуються його твори, перекладаються багатьма мовами. За рiшенням ЮНЕСКО, ювiлеï поета вiдзначалися майже в усiх державах свiту.

ОСНОВНI ТВОРИ:

Поеми "Гайдамаки", "Єретик", "Кавказ", "Великий льох", "Сон" ("У всякого своя доля..."), "Катерина", "Наймичка", "Неофiти", послання "I мертвим, i живим...",
п'єса "Назар Сто-доля", повiсть "Художник", збiрка поезiй "Кобзар", "Щоден­ник".

Григо́рій Ко́нонович Дя́дченко (нар. 25 вересня (7 жовтня) 1869, Кирилівка — пом. 25 травня 1921) — український художник-реаліст.

Народився 25 вересня (7 жовтня) 1869 року в селі Кирилівці Звенигородського повіту Київської губернії (тепер село Шевченкове Звенигородського району Черкаської області).

У 1884–1889 роках вчився в Київській рисувальній школі Миколи Мурашка, 1889–1894 роках — в Петербурзькій академії мистецтв.

Від 1895 року викладав живопис і рисунок в Київській рисувальній школі. Серед його відомих учнів Михайло Козикта Василь Сильвестров.

У Києві з 1909 по 1921 рік проживав на Андріївському узвозі, 15, у, так званому, Замку Річарда — Левове серце.

Помер 25 травня 1921 року.

Творчість[ред. • ред. код]

Малював поетичні пейзажі, серед яких мотиви Кирилівки:

• «Зустріч променів», 1884;
• «Левада», «Портрет дівчинки», 1892
• серія «Село Кирилівка», «Річка Стугна», 1895
• «Вечір над Дніпром», «Київ. Вид на Поділ», 1912
• «Хмара над Дніпром», 1919

та портрети, що вирізнялись тонким психологізмом:

• Ф. Красицький, 1884
• «Голівка дівчини», 1892
• скульптор Ф. Балавенського, 1907 та інші.

Багато малюнків Дядченко виконав аквареллю та кольоровими олівцями.

Джерело:

https://uk.wikipedia.org/wiki/