Справжнім шедевром світового садово-паркового мис­тецтва є парк «Софіївка» - перлина України і величний пам'ятник коханню. Прогулюючись парком, ви одночас­но можете здійснити дивовижну подорож: побувати на овіяних романтикою Єлисейських полях, помріяти в тиші алей Англійського парку, помилуватися ландшафтами маленької Швейцарії. Ви відвідаєте острів Кохання, заблу­каєте в Критському лабіринті, пропливете на човні через Мертве озеро, подолаєте підземну річку Стікс, якою Харон „перевозить у пекло грішні душі", випробуєте себе на сміливість у гроті Страху та Сумнівів. На площі 154 гектарів ви знайдете ще багато інших пам'яток та див. «Софіївку» недаремно називають храмом природи, поемою з каме­ню, води, землі, архітектурних споруд і скульптур. Софіївка - дендропарк Національної академії наук України - широко відома як шедевр садово-паркового мистецтва кінця XVIII-першої половини ХІХ століття не лише в нашій країні, а й у всьому світі.

Парк створено для коханої жінки...

 Один з найбагатших людей 18 століття, граф Станіслав Потоцький вирішив зробити своїй красуні-дружині Софії, грекині за похо­дженням, романтичний дарунок - прекрасний парк у місті Умані. Потоцький задумав парк таким, щоб була в ньому й часточка Еллади, батьківщини Софії, і Єлисей­ські поля, і чудові рослини, і скульптури - все, що навію­вало б коханій тугу за батьківщиною.

Софія Вітт	Станіслав Щенсний Потоцький

1796 року розпоча­лося будівництво парку. Але чому саме парк? В липні 1795 року Софія гостювала в графині Гелени Радзівіл у маєтку неподалік Варшави. Саме там Софію вразила краса парку «Аркадія. «В «Аркадію» я закохана до шале­ності, - писала вона Потоцькому, - немає у світі жодного виду квітів і екзотичних рослин, які тут не росли б. Прогулюючись садами «Аркадії», я відчувала, що  в розпалі літа пережи­ваю знову весну». Для ство­рення парку граф обрав північну околицю Умані. Цей віддалений куточок дикого пейзажу був своєрідним і чарівливо неповторним. Подекуди на поверхню ви­ходили величезні гранітні брили, місцями виднілися самотні хирляві дерева й кущі. Тут, щоправда, росли й два вікові дуби. У багатьох місцях з під каменів просо­чувалися джерела, а на дні центральної балки текла ріка Кам'янка. Реалізувати ідею парку заповзявся ад'ю­тант графа Потоцького, та­лановитий архітектор, поль­ський військовий інженер Людвіг Метцель. А Софія забажала, щоб парк на пам'ять про її грецьку бать­ківщину мав обриси старо­давньої класичної Еллади. Парк відкрито 1802 року на день народження прекрас­ної Софії.Прозорою окрасою парку є його водопади.

Кожний куточок «Софіївки» овіяний міфами й легендами стародавньої Греції та Риму, пов'язаний з переказами та романтичними історіями про сімейне життя Потоцьких. Алеї і гроти парку пам'ятають видатних митців, історичних діячів і найпрекрасніших жінок.

З будь-якого місця цен­тральної частини парку можна побачити фонтан-скульптурний ан­самбль, що зображує міфологічного Змія. Струмінь води з бронзо­вої пащі сягає неба,  розбиваючись   на   чарівні скалки. 

Прекрасним місцем парку є острів Кохання. Верхній став-серце всіх гідротехнічних споруд заповідника. Штучний ос­трів, насипаний серед водойми, має назву «Острів Анти-Цирцеї». Міфологічна німфа Цирцея перетворювала лю­дей на тварин. Але Потоцький хотів бачити володарку парку чарівницею з протилежними рисами, прекрасну і лагідну. Тому й ім'я цьому острову дав «Анти-Цирцея». Чи хочете ви знайти своє кохання, бути щасливими у подружньому жит­ті? Тоді неодмінно відвідайте головну прикрасу острова Ко­хання - Рожевий павільйон, збудований у стилі ренесанс. Існує повір'я, ніби молоді хлопці та дівчата, які вперше побу­вали на острові, обов'язково мають незабаром одружити­ся. А загадані тут бажання обов'язково збуваються.На алеях парку зустрічаємо мудрих, всесильних і відчай­душних, смертних та вічних, а іноді веселих та кмітливих героїв. Хочеться звернутися до них, щоб кожен розповів свою незвичайну історію.

Галявина смутку навіває сум і думки про самотність. Три життя поховано тут. Поряд виграють веселками водо­спади «Три сльози», що сим­волізують смуток матері за померлими дітьми. Люди приходять сюди, коли у них на серці журба. Кажуть, по­бачивши сльози водоспаду, людина легше сприймає власну журбу.

Багато місць Софійсько­го парку пов'язані зі світо­вими пам'ятками та ле­гендами. Таким місцем є і Тарпейська скеля з аль­танкою - один із символів парку. Легенда розпові­дає, що Ромул (легенда­рний засновник Риму), ба­жаючи закріпити мирні від­носини з сусідами, хотів одружити своїх воїнів з до­ньками сусідів. Але сусіди не хотіли віддавати своїх дочок за римлян. Під час одного зі свят воїни Ромула захопили дівчат з пле­мені сабинян. За це Тит Тацій, цар сабинян, оголо­сив війну римлянам. Але Капітолійська фортеця, огороджена високими сті­нами, була нездоланною. Титові Тацію вдалося домо­витися з донькою першого консула Капітолійської фо­ртеці Тарпеєю: вона від­чинить їм ворота, за що одержить усе, що носять воїни на лівій руці, а но­сили вони масивні золоті браслети. Коли сабиняни увірвалися до фортеці, Тит Тацій, на знак зневаги до зрадниці, разом з брас­летом кинув до її ніг щит, адже щити носили також на лівій руці. Усі воїни за прикладом свого царя зробили те саме, і Тарпея загинула під щитами. А конфлікт закінчився мир­но: облога фортеці три­вала кілька місяців, за цей час сабинянки перекона­лися, що вони не рабині, а жінки, яких люблять і по­важають, їм стало шкода своїх чоловіків. Розпустив­ши на знак суму волосся, вони кинулися до своїх батьків і братів, молячи не вбивати їхніх чоловіків. А тіло Тарпеї скинули зі стіни, яка відтоді й називається Тарпейською. Звичай ски­дати з цієї стіни засудже­них на смерть державних злочинців існував ще довго.

Нині парк - найбільший центр з інтродукції та акліматизації рослин Правобережного Лісостепу України. Тут налічується більше ніж 2 тисячі таксонів рослин, створюється єдиний в Україні науково-дослідний інститут з проблем збереження природно-історичних ландшафтів України.    

Грот Венери	Фонтан «Змія»
Павільйон Флори	Грот Аполона
"Сімейне дерево"	Статуя Венери-купальниці

Умань - місто музеїв. У невеликому місті існує понад два десятки музеїв. Особливо цікаво відвідати Умансь­кий краєзнавчий музей.

Історія створення Уманського краєзнавчого музею починається 1906 року, коли за ініціа­тиви вчителя чоловічої гімназії, а згодом відомого українсь­кого археолога, мистецтвознавця та музеєзнавця Данила Щербаківського, був створений гурток любителів старо­вини. В листопаді 1917 року відбулося відкриття історичного музею Уманщини в приміщенні Першої міської українсь­кої гімназії імені Грінченка. Організатором і першим ди­ректором музею був Петро Курінний - в майбутньому відомий музеєзнавець. 1924 року музей став державним і отримав назву „Соціально-історичний музей Умансь­кої округи". Музей одержав нове приміщення, в якому працює і нині. В роки Другої Світової війни музей пограбували. Німецькі оку­панти вивезли найцінніші ко­лекції. Сьогодні фонди му­зею налічують понад 50 ти­сяч експонатів. Серед них-унікальні археологічна та ну­мізматична колекції, пред­мети декоративно-приклад­ного мистецтва, воєнно-іс­торичні, історико-побутові, ху­дожні та документальні па­м'ятки та фотографії. Екс­позиція Уманського крає­знавчого музею широко ви­світлює історію Уманщини з найдавніших часів до сьо­годення.

 Уманська картинна галерея працює в приміщенні римо-католицького костелу, пам'ятці архітектури першої половини 19 століття. Часом заснування галереї вважа­ють 1934 рік, коли тут вперше демонстрували колекцію мистецьких творів державного і соціально-історичного музеїв Уманської округи. На жаль, під час Великої віт­чизняної війни картинну галерею пограбували. Тільки 1964 року на прохання громадськості міста та діячів куль­тури приміщення костелу реставрували, а 1974 року від­крили тут картинну галерею. Фондова колекція Умансь­кої картинної галереї налічує понад 10 тисяч експонатів.    

     Серед живописних творів велику цінність мають роботи західноєвропейських художників 19 - початку 20 століття: Беццуолі, Грьоза, Сімона, Крижанівського, Буша, Мардзевича, Соколова, Рейхана. Також у картинній галереї зберігають роботи українських художників 20 століття: Іжакевича, Глущенка, Литвиненка, Трохименка, Чернявського, Балановського, Задорожнього, Яблонської, Лопухова, Шишка, Захарова, Григорьєва. Серед скульптур унікаль­ними є роботи італійського та польського скульпторів Канови і Годебського. Велику художню цінність має колекція робіт народного художника України скульптора Петрашевича - уродженця Уманщини. Чималу цікавість викли­кають вироби з кераміки члена Міжнародної Академії кераміки, народного художника Головка, а також збірка творів декоративно-прикладного мистецтва країн Сходу. Крім того, галерея знайомить відвідувачів з колекцією де­коративно-прикладного мистецтва 19-20 століть: порце­ляновим посудом західноєвропейського, українського та російського виробництва, антикварними меблями. У га­лереї екпоновано й твори українських професійних та самодіяльних художників, майстрів декоративно-прикладного мистецтва.