У 1922 році французький антрополог Л. Леві-Брюль здійснив переворот у широкій галузі гуманітарних та суспільних наук. Результатом його багаторічних досліджень стала робота «Первісне мислення», в якій розповідається про те, як мислять представники примітивних спільнот: племена бушменів, полінезійців, ескімосів, папуасів та інших жителів найвіддаленіших куточків планети.

У чому ж полягає сутність революційного відкриття Л. Леві-Брюля? Протягом тривалого часу панувала думка, що принципи людського мислення єдині і незмінні для всіх представників виду Homo sapiens, тобто вважалося, що людина мислить однаково і в кам'яному віці, і в Стародавньому Римі, і в Середні віки, і в Новий Час. На прикладі аналізу великої кількості примітивних спільнот Л. Леві-Брюль показав, що це не так, а також довів, що для всього людства в цілому характерний особливий тип мислення, який він назвав «до- або пралогічним». Цей тип мислення відмінний від звичного «логічного» способу мислення і визначає своєрідний погляд людини на світ. Наприклад, місіонери часто писали, що дикуни, які навчалися в недільних школах, досить успішно зубрили великі обсяги матеріалу, але як тільки справа стосувалася застосування хоч скільки-небудь творчого підходу, учні губилися. Вони легко могли запам'ятати таблицю множення, але рішення задачі «У Чака було шість бананів, два він віддав, скільки у нього залишилося?» ставило нещасних школярів у глухий кут. Анатомічно їх мозок нічим не відрізняється від нашого, але він з дитинства «привчений дивитися на світ» інакше, ніж це робимо ми.

Особливістю пралогічного мислення є відсутність будь-якої звичної нам логіки в сприйнятті оточуючих подій. Це пов’язано, зокрема, з тим, що представник первісної спільноти живе в світі, в якому немає поняття «надприродного» з тієї причини, що магія, чаклунство і духи є такою ж частиною його буття, як дерева, звірі, птахи, дощ чи вітер. Реальний і уявний світ ніяк не розділені між собою у сприйманні людини. Вони органічно поєднані і змішані. Здавалося б, у чому полягає відкриття? Всі і так знали, що дикунам властиві забобони, і вони вірять у духів. Справа полягає у тому, що не просто вірять. Якщо сучасна бабуся, що пішла ставити свічку до церкви, сподівається, що існуючий десь над світом Бог, можливо, почує її і допоможе, то дикун, який здійснив жертвопринесення, «залізно впевнений» у тому, що він запустив ланцюжок подій з неминучим результатом, тригером в якому є відрізана голова у барана. Таким чином, пралогічне мислення – це зовсім інший погляд на причинність подій, що відбуваються навколо, за якого реальний зв'язок між подіями замінюється посередництвом чаклунства і магії.

Л. Леві-Брюль описує такий випадок. Жінки одного африканського племені прали білизну. І одну з них потягнув під воду крокодил. Те, що у водоймі багато рептилій, зовсім не було таємницею. Після події одноплемінники терміново організували пошуки чаклуна, що навів порчу. Мандрівник, що спостерігав за цим, намагався звернути увагу, що причина події полягає в тому, що жінка була необережна, на що йому зауважили, що крокодили не хапають кожного, хто підійшов до води, значить є сила, яка спонукала зробити це. І, найімовірніше, жінку поцупив не крокодил, а чаклун, що перетворився на крокодила. Точно таку ж причину чаклунського втручання вони бачать у всіх хворобах, травмах, нещасних випадках. Саме ця чаклунська сила пронизує кожен осередок оточуючого нас світу і є посередником всіх взаємодій, тому єдиним дієвим засобом проти неї є не усунення логічних для нас причин, а пошук того самого чаклуна. Таким чином, стає непотрібним шукати зв'язок або механізм тих чи інших подій, чаклунство і світ духів в якості універсального посередника між явищами все прекрасно пояснюють. Як прояв вищої сили, зокрема, розглядаються ордалії – судові випробування вогнем, водою, отрутою, за допомогою яких можна виявити брехню або правду. Магічна сила обов'язково включиться в процес і продемонструє справжню природу речей.

Для пралогічного мислення характерним є зовсім інше сприйняття речей, наприклад, чаклун може одночасно перебувати перед вами і вести бесіду, при цьому літати в хмарах і наводити порчу. І справа не в його надзвичайних здібностях, а в тому, що за первісними уявленнями одна й та ж річ може бути собою і чимось іншим. Ти можеш спати і подорожувати одночасно, а крокодил може бути і рептилією, і чаклуном-перевертнем. Відрізняється і сприйняття часу. Якщо для нас час – це пряма, то для примітивних спільнот є сьогодення, минуле і сингулярне минуле, в якому події ніяк не можна вибудувати одну за одною.

Книга Л. Леві-Брюля написана на величезному фактичному матеріалі, який збирали етнографи, місіонери і мандрівники по всьому світу. Вона містить масу різноманітних прикладів, на основі яких робляться висновки.

Л. Леві-Брюль продемонстрував, що пралогічне мислення – не прояв індивідуальної тупості представників примітивних культур, а форма суспільної свідомості. Воно існує і передається виключно в рамках колективу. Ти можеш мати розвинутий інтелект, але перебуваючи в рамках свого соціуму, будеш міркувати за запропонованими тобі законами. Саме тут визначається мова і коло понять, які опиняються у твоєму розпорядженні. Іноді таке сприйняття доходить до зовсім дивних випадків. Сучасний лінгвіст і місіонер Д. Еверетт, який прожив серед амазонських індіанців, у книзі «Не спи, кругом змії!» описує, що аборигени буквально «бачать духів» і розмовляють з ними. Звичайно, ніяких духів немає, але суспільна умовність дозволяє бачити їх, наприклад, у шумі вітру або істеричних нападах одноплемінників, коли хтось раптом починає «виливати» з рота свою підсвідомість зміненим голосом. У книзі розглядається випадок, коли індіанці покликали Д. Еверетта подивитися на духа, що пролітає. На тому місці, куди вони показували пальцем, нічого не було. Лінгвіст так і не зрозумів, чи це був колективний розіграш, чи масова галюцинація.

Належність до суспільства, що живе пралогічним мисленням, не є вироком. Наприклад, А. Маорі Кікі – патологоанатом і політик з Папуа-Нової Гвінеї – написав книгу «Десять тисяч років за одне життя». Це автобіографія, в якій розповідається, як автор народився в племені, що вірувало в чаклунів, магію і розділяло пралогічні установки. Проте йому пощастило піти вчитися, і поступово він став людиною, що розділяє сучасний раціональний погляд на світ. У той же час, артефакти пралогічного мислення спокійно живуть і посеред нас. Згадаємо поширену віру сучасних людей у порожні відра і чорних кішок і зробимо висновок.

Л. Леві-Брюль розглядав пралогічне мислення як один з історичних етапів розвитку людства, слідом за яким починається «логічний етап». Пізніше вченими були виділені й інші типи суспільної свідомості: міфологічний, релігійний, раціональний, кліповий тощо. Головна відмінність між ними полягає у тому, як вони пояснюють навколишній світ і причини подій. Наприклад, міфологічна свідомість пояснює все навколо набором прийнятих за аксіому міфів. У ній немає поняття людської волі – всі вчинки відбуваються згідно волі божеств. Релігійна свідомість починає виділяти поняття свободи волі людини.

Робота Леві-Брюля пізніше була критично переглянута його співвітчизником К. Леві-Строссом, який намагався довести, що деякі думки, висловлені в «Первісному мисленні», були занадто категоричні. Проте головна заслуга Л. Леві-Брюля нікуди не поділася – він продемонстрував, що характер думок у людей різних епох може бути різним. Завдяки досліднику історики починають трактувати події не з сучасних позицій, а так, як на них дивилися люди минулого. З'являються такі напрямки науки, як історія ідей, історія емоцій, які досліджують, як могли думати люди у минулому. Наостанок хотілося б зробити практичний психологічний висновок: ніколи не сподівайтеся на те, що ваш співрозмовник зрозуміє щось, що ви намагаєтеся до нього донести, так, як ви на це розраховуєте. Може бути, він є носієм пралогічного мислення. Або таким носієм виступаєте ви самі.

Теслюк П.В., кандидат психологічних наук, доцент КНЗ "ЧОІПОПП ЧОР"