Корсунь-Шевченківський (до 1944 р. - Корсунь)

Історія міста починається в сивій глибині століть. На його території знайдені залишки давніх поселень неолітичних племен, трипільців, скіфів, черняхівців, ранніх слов’ян, виявлені 6 поодиноких курганів та 3 курганні групи з 16 насипами. У часи Київської Русі, за князя Ярослава Мудрого, на цьому місті було закладено місто-фортецю — один з головних форпостів Русі на її південних кордонах зі степом, звідки здійснювали спустошувальні наскоки численні племена кочовиків.

Сьогодні тут відомо більше 20 археологічних пам’яток, що охоплюють період від ІV тис. до н.е. до пізнього середньовіччя.

Перша літописна згадка про Корсунь припадає на 1032 рік. Згідно з легендою, назва міста пішла від Кримського Корсуня (Херсонеса). Його вихідці після хрещення Русі були священиками Київської Десятинної церкви. Отримавши від князя Володимира право збирати данину на Пороссі, вони нібито і далі назву поселенню над Россю. За іншою версією Корсунь одержав свою назву від «карасу», що з тюрської — чорна вода.

У 1240 році Корсунь зруйнували монголо-татари. У ХV—ХVІ ст. на ці землі стали тікати з північних та західних областей від покріпачення селяни і місто знову відродилося. Щоб використати їх в боротьбі з тарами та турками, польський король Стефан Баторій 1580 року звелів побудувати в Корсуні замок і надати його мешканцям значні привілеї. У 1584 році Корсунь отримав Магдебурзьке право, а невдовзі місто стає центром староства.

В кінці XVI — на початку XVII ст. мешканці Корсуня брали активну участь у національно-визвольних повстаннях: 1596 р., 1605 р., 1630 р., 1637 р. та ін. Тут поховано гетьмана Тараса Трясила, керівника одного із відомих народних повстань. В цей час Корсунь був значним містом Середньої Наддніпрянщини і за кількістю населення випередив Черкаси, Білу Церкву та інші міста, поступаючись лише Чигирину. Він стає одним із центрів українського
козацтва. Тут часто відбувалися козацькі ради.

Особливого значення набуває Корсунь у роки національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. В травні 1648 року біля Корсуня в урочищі Горіхова Діброва (нині с. Виграїв) відбулася переможна Корсунська битва, в якій козаки Корсунського полку прославилися винятковою мужністю і стійкістю. У 1649 році він налічував 3472 чоловіки, у 1654 році — 5405. Йому підпорядковувалися 18 міст і містечок, 19 сотень. У 1651 році Богдан Хмельницький одружився на Ганні, сестрі сотника Корсунської полкової сотні Івана Золотаренка, якій виявив себе талановитим воєначальником. 1655 року він був смертельно поранений і після смерті похований в Корсуні.
В 1663 році син Б. Хмельницького Юрій постригся у ченці в Корсунському монастирі.

За Андрусівським перемир’ям Корсунь на 126 років (1793 року) залишався під владою Польщі. Але народ не припиняє боротьбу проти чужоземних загарбників. В кінці XVII — на початку XVIII ст. Корсунщину охоплює полум’я народного повстання під проводом полковника Захара Іскри. А 1768 року, коли вибухнуло повстання Коліївщина, мешканці Корсуня стають його активними учасниками. Їдучи на Умань, М. Залізняк захопив Корсунь, розгромивши польський гарнізон. 

У кінці ХVІІІ ст. Корсунське староство входило до складу Польської держави — Речі Посполитої. В 1780 році власником Корсуня став князь Станіслав Понятовський, небіж польського короля Станіслава Августа, який вирішив побудувати тут свою резиденцію. Автором проекту став відомий архітектор і художник Я.Г. Мюнц, уродженець Ельзасу.

Джерело: Т.М. Нераденко. Золота підкова Черкащини. Туристсько-краєзнавча подорож Черкащиною для учнівської молоді України. - Черкаси: "Брама-Україна". - 2006. - 106 с.