10 листопада 2022 року на базі КНЗ «Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників Черкаської обласної ради»  та Обласного центру Гуманної Педагогіки  у форматі online  відбулися Обласні читання з гуманної педагогіки на тему  «Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була…».

У них взяли участь більше 60 освітян Черкащини, зокрема  заступники директорів закладів загальної середньої освіти, учителі-предметники, учителі початкових класів, вихователі закладів дошкільної освіти, практичні психологи та соціальні педагоги, науково-педагогічні працівники кафедр та методисти інституту.

Наша держава переживає скрутні часи війни, у якій українці виборюють своє право жити в майбутньому як нація, що спроможна самостійно обирати свій шлях розвитку. Перемога України зараз складається з нашого свідомого ставлення до всього, що відбувається. Особлива роль в цьому належить вчителям, які виховують нові покоління українців, а тому їхні переконання і світогляд впливають на розуміння підростаючим поколінням свого місця в Українській державі. Педчитання проходили за такими напрямами:

1. Українська ідентичність – українцями народжуються чи стають?
2. Сила і мужність українського народу.
3. Мова – генетичний код нації.
4. Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну…
5. Радість – особлива мудрість, коли ти розумієш, що життя продовжується.

Учасників заходу привітала Наталія Миколаївна Чепурна, ректор інституту, доктор філософії, доцент, Заслужений працівник освіти України, яка у своєму виступі звернула увагу на важливість слідування постулатам „Маніфесту гуманної педагогіки”, закцентувала на тому, що саме українські педагоги є їхніми виконавцями, оскільки українська школа виховала справжніх захисників своєї землі, сім’ї, культури та мови. Приклад Януша Корчака, який йшов зі своїми учнями до кінця, особливо резонує з сьогоднішніми подіями, коли в окопі поруч можуть перебувати вчитель та учень. Ректор зазначила, що подяки заслуговує підтримка України поляками, естонцями, латишами та литовцями.

Світлана Гаряча, директор Обласного центру Гуманної Педагогіки, завідувач кафедри педагогіки, психології та  менеджменту світи, Лицар Гуманної Педагогіки, кандидат педагогічних наук, наголосила на суголосності теми педагогічних читань «Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була…» з викликами, які постають перед українцями сьогодні. Українською загальнонаціональною ідентичністю є ототожнення себе з українським народом, його символами, цінностями історією, територією, культурою, державними та правовими інституціями, політичними й економічними інтересами; формування української ідентичності має опиратися на історичну правду, історичну пам’ять, національні ідеали, національну гідність, національну самосвідомість, патріотизм. Прийшла пора змінювати руйнівні програми, тому настав час колосальних змін в душах людей. Тільки через любов до себе і до світу, який самі створюємо, можна змінити і себе, і навколишній світ.

Гостем педчитань була Валентина Матяшук, завідувач кафедри педагогіки Львівського обласного інституту  післядипломної педагогічної освіти, кандидат історичних наук, Лицар Гуманної Педагогіки, яка звернула увагу на мужність учителя навчати дітей правдивої української історії, звертатися до потужних провідників українського національного духу, які завжди проповідували як основну цінність – життя у свободі. Не перестає бути актуальним уміння педагога не боятися називати речі своїми іменами та протистояти завойовникам, які хочуть загарбати твою землю, знищити навіки культуру та мову. Боротьба українців сьогодні – це боротьба за життя, боротьба добра й зла, а найвищою мудрістю є бачити зло, ненавидіти зло, називати його злом та оберігати себе, свій дім та своїх близьких від нього.

У виступах освітян звучали роздуми над питаннями, заданими напрямами педчитань. Учителі зазначили, що свідомими українцями не народжуються, ними стають, а нова українська ідентичність формується у складних умовах і потребує від нас жорстких і рішучих заходів, зокрема: наполегливо впроваджувати українську мову у всі сфери суспільного життя; переорієнтувати «культурні коди» українства з Росії на Європу; плекати нову українську ідентичність як модерну, відкриту до всіх її симпатиків, сучасну й готову до змін, гуманну, демократичну й толерантну. Перемога на цьому фронті для українців буде такою ж важливою, як і воєнна перемога у цій кровопролитній війні. Доцільно була звернута увагу на поняття цілісності і непорушності кордонів, яке діти засвоюють на прикладі цілісності власних кордонів, особистого простору. Повага до кордонів дитини вчить її усвідомленню недоторканності кордонів іншої людини, родини, суспільства, держави.

Осмислюючи значення мови у житті народу, освітяни дійшли таких висновків: українська мова – одна з найбагатших мов світу, має давнє коріння; це історія народу, його світогляд, у якому втілено долю десятків поколінь попередників; це кордон, який відділяє своїх від чужих; це зброя, яка надихає, повертає до життя народ, це скарб, який слід ретельно оберігати, плекати та пишатися ним.

Виступ  Рудь Людмила Миколаївна, заступника директора з навчально-виховної роботи, учителя української мови та літератури Жашківського ліцею №1 Жашківської  міської ради Черкаської області, пронизаний власними поетичними рядками, у яких проглядається ідея про те, що найважливіше, чого мала  навчити нас ця війна, що наша сила в єдності, а об’єднатись ми маємо навколо єдиного  скарбу – рідної мови.

Єднаймося, браття, бо ми того варті.

І слава про нас лине понад горами.

У гідності й честі ми стали на варті.

Ще зійде зоря, відвойована нами.

Єднаймося, браття, вперед, до загину,

Не смітиме ворог всміхатись лукаво.

Ми ще відбудуєм свою Україну,

Ще слави зоря возсіяє над нами.

Єднаймося, браття, єднаймося, милі.

Для слави, достатку, для миру і волі.

На те нас матуся синами зростила,

Щоб ми йшли вперед, не боялися долі.

Єднаймось, братове, єднаймось сьогодні,

Допоки неправда усіх не скосила.

Єднаймося, браття, ми прагнемо волі.

У цьому і є наша праведна сила.

Доповіді учасників педчитань переконують у тому, що мрія має бути у кожного, оскільки мрії під час війни – це джерело віри. Нам потрібно мріяти про Перемогу та про життя після війни, про власний успіх та щастя. Мрії підживлять нашу віру, а віра дозволить знайти сили, щоб піднятись, бо не важливо, скільки разів ми падаємо, головне, скільки разів ми підіймаємось. Мрії про Перемогу допоможуть здолати темні часи.

 З відеозаписом та відеоматеріалами педчитань можна ознайомитись за покликанням: https://youtu.be/UCQvWG9wEgI

ФОТОГАЛЕРЕЯ