







































Легенди Тальнівщини
Скеля кохання
Було це дуже давно. Полюбив бідний Степан панночку, графа Шувалова племінницю, не за добро та коні, а за сині очі, біляві коси, добре серце. Та й вона його не цуралася. Вибігала панночка після заходу сонця до нього в ліс і щебетала, як та пташечка. Та не дадуть злі люди добру й коханню зжитися, серцю бідному з багатим з’єднатися. Донесли графу Шувалову заздрісні негідники: “Кохається ваша панночка, та й ще з мужиком”. Розсердився граф, кров’ю очі налилися. Наказав своїм слугам Степана впіймати та й убити за те, що відважився до панянки графського роду доторкнутися. Затримали слуги Степана, привели до маєтку. А пізно ввечері бачили люди, що повели кудись Степана з зав’язаними очима, з руками, скрученими за спиною.
Молода панночка, певне, знала, що заподіяв злий дядько її коханому. Розповідали, що вся в сльозах вибігла вона з воріт багатого маєтку та й зникла в лісі. А на ранок знайшли її тіло біля річки, над якою височила горбата скеля; а на ній засохли тоненькі цівочки крові. Скеля ніби плакала над розбитим коханням бідного парубка та тендітної панночки.
А скелю ту з того часу прозвали скелею Кохання, назва її збереглася і по цей день. Знаходиться вона в Тальнівському парку, заросла скеля пишними кущами та чагарниками.
ЛІТЕРАТУРНИЙ ПОРТРЕТ МІСТА НАД ГІРСЬКИМ ТІКИЧЕМ І ТАЛЬЯНКОЮ
…Кожен прагне пізнать себе в цьому безмежному світі,
Викликати інтерес і збудити в нащадків почуття шани до витоків високої культури і духовності пращурів, любові до рідного краю, до благословенної довколишньої природи міста Тального, що розкинулось на мальовничих берегах Гірського Тікича й Тальянки в центрі України, літературними рядками та поетичними словами – стало метою місцевих авторів.
Потонуло небо у ставкових плесах,
Переконатись в цьому можна, коли перегорнемо сторінки поетичної збірки «Уклін святині отчого порогу», Черкаси, 2006р. Адже лейтмотивом її якраз і є любов до рідної землі, до колиски дитинства – міста, до якого, за висловом одного з авторів, «серцем прикипів».
«На світі міст красивіших доволі»,-
Невеличке, та співуче,
«Уклін святині отчого порогу» - це перша поетична колективна збірка про древнє і славне містечко Тальне, що розкинулось на крутих берегах Гірського Тікича й Тальянки на Черкащині, в самому центрі матері України. Це перша спроба створити узагальнений поетичний образ малої Батьківщини, яка мила серцю не тільки авторам віршованих рядків, а й усім, хто народився, виріс чи хоч трохи жив у цьому неповторному, благодатному краю.
У всіх є мала батьківщина –
В. Седень
У різні часи його обживали буго-дністровці, трипільці-орії, черняхівці, русичі, козаки-українці. Та всім їм священне ім’я – хлібороби. Голос далеких предків живе в наших душах, у нашій крові. І лягають на папір поетичні рядки…
У мого міста хліборобська доля.
Вірші, вміщені у збірці, написані за роки останнього півстоліття. Їх автори – не професійні літератори, а вчителі й журналісти, інженери й працівники культури, яких об’єднує любов до художнього слова. Хтось із них краще, хтось гірше володіє рідною мовою, основами віршування. Але добре і головне вже те, що писали ці вірші наші земляки – люди, які не байдужі до історії рідного краю, його сьогодення і майбуття.
Калиновий край
Поведеш у поля неозорі
Забілієш садами вишнево,
Уклін святині отчого порогу
Люблю красу твоїх полів і неба
Не забуваймо отчого порогу:
П. Власюк